Не можу не відреагувати на хвилю дурного смутку, яка накрила Україну через … американські вибори. Патріоти разом з ідіотами плачуть над втраченими можливостями і панікують через втрату підтримки з боку нової адміністрації США. Отож, давайте трохи зачекаємо з істерикою і порахуємо наші втрати. Що ж ми отримали від держдепу за майже три роки війни?
Військової допомоги – нуль
Зброї – близько нуля
Фінансової допомоги – нуль. Адже державний борг України скорочується. Тобто, нам ПЕРЕПОЗИЧАЮТЬ ті кошти, які позичили колись. Пролонгацію кредитів неважко замінити дефолтом. (Власне, в умовах війни всі так і роблять, лише ми, дурні, продовжуємо платити як заведені.) Про безоплатну допомогу чи погашення частини боргу навіть не йшлося.
Що з цього нам шкода втратити? Припускаю, що МЗСу доведеться пережити «ломку» через гостру нестачу американських стурбованостей і занепокоєностей. От і все.
Новина про перемогу Дикого Додіка невтішна передусім для країн НАТО, які вважали себе захищеними. ДД прямою мовою послав їх подалі, заохочуючи кацапів прихопити країни Балтії. Власне, там вже вишикувалась черга за памперсами. Я їх цілком розумію і десь навіть трохи співчуваю. Але допомогти не можу.
З цікавістю прочитав думку посла в США, який радить нам не втрачати темп у відносинах. Цікаво, як такий темп можна втратити? Чим взагалі ця людина там займається? Може, нам варто скоротити цю посаду і зекономити трохи валюти, якщо вже не можемо підібрати адекватну людину? Страшно уявити рівень наших послів у інших, менш важливих країнах…
Чорножопий Миротворець Обама, відомий у кацапії за абревіатурою ЧМО, своєю дебільною політикою поставив світ на межу світової війни, а США – на межу розпаду. ДД перейде межу. Хотілося б, щоб другу, а не першу.
Світова історія свідчить, що недоговороспроможна держава приречена. Щоправда, тут переставлені місцями причина і наслідок. Насправді недоговороспроможність є просто симптомом приреченої держави, коли хвороба дається взнаки настільки, що стає очевидною. Якщо хто ще не зрозумів: усі наші «будапештські гаранти» приречені на розпад. Здавалося, що США є найміцнішою з них. Виявляється – все навпаки. ДД спроможний розвалити її за одну каденцію, бо із безпомилковим інстинктом свині риється у найболючіших місцях. Процес дезінтеграції держави вже запущено. Двома доленосними заявами ДД.
1. Нам набридло грати роль світового жандарма. Ми більше не будемо втручатися у закордонні проблеми, принаймні збройно. Хіба що нам за це дорого заплатять.
2. Ми не будемо захищати партнерів по НАТО, тому що вони: а) європейці, живуть далеко,
б) недостатньо витрачаються на власну оборону, в)недостатньо демократичні.
Дурна свиня ніколи не зрозуміє, що викопує того дуба, жолудями якого харчується. Тут потрібен ліричний відступ, оскільки українці перебувають у полоні міфів про американську економіку. Мало хто знає, що США давно пішли з реального сектору світової економіки. Останній телевізор у США зроблений, приміром, у 80 роки минулого століття. Бо ж робоча сила дорога, дешевше в Китаї виробляти. З реального виробництва США залишили собі лише наукомістку промисловість, високі технології, так званий «хай-тек». Але він складає не більше третини загального обсягу економіки США.
Друга третина – це фінансові спекуляції. США беруть гроші в борг у всього світу в середньому під 0.5% і реінвестують у середньому під 5%. На різницю і живуть, як у тому анекдоті…
Третя частина їхньої економіки – доходи від нематеріальних активів. Всі вартісні нематеріальні активи, незалежно від місця їх виникнення, стікаються до США. Скайп найкращий тому приклад. Річ у тім, що їх дуже важко захищати. Взагалі, найпростіше для держави захистити нерухомість. З цим навіть такі кволі і недороблені держави, як наша, якось справляються. Хоча теж не завжди… Біженці з Донбасу розуміють, про що я кажу…
Рухоме майно легше вкрасти і важче знайти. Скажімо, автомобіль можна викрасти і вивезти до кацапії або іншого місця, де не діють закони, і користуватися собі досхочу (поки хтось ще крутіший не відніме). Вкрадений телевізор можна взагалі поставити дома і дивитись решту життя, якщо, звичайно, зайвих гостей не запрошувати…
З нематеріальними активами – найважче. Зупинити їх розповзання по світу неможливо – адже їх взагалі немає за що вхопити. Сказано ж – нематеріальні вони. Як привиди. Наче існують, а одночасно – наче й ні. Залишається лише вимагати з користувачів оплату за їх використання. І вимагати доводиться по всьому світу.
Недарма головним посадовим обов’язком американського посла у будь-якій країні світу, навіть такій злиденній як наша, є боротьба з «піратством», тобто протиправним використанням тих самих нематеріальних активів. Справляється з цією задачею держдеп так собі, на «трієчку» (хто не вірить – подивіться, який софт на Вашій машині стоїть? Виключно ліцензійний?) але все ж краще, ніж будь-хто інший. І не диво, адже США мають повний спектр засобів впливу на інші держави – від політичних та економічних аж до військових. От і стікаються всі нематеріальні активи (тобто права власності на них) туди, де найкращий захист. Чи будуть вони накопичуватись у США і надалі, якщо ті перестануть бути світовим жандармом? Звичайно, з часом вони знайдуть собі кращого, дбайливішого господаря. Не одразу, звичайно.
А от відтік капіталів з фінансового ринку США може розпочатися миттєво, як тільки інвестори переконаються у неспроможності США ефективно стягувати борги. Адже саме через це, а не з альтруїзму, інвестори задовольняються десятою частиною можливого прибутку, віддаючи решту США. Для того, щоб стати світовим фінансовим центром і всесвітнім лихварем, американам знадобилося 200 років розумної фінансової і монетарної політики (без жодного дефолту і конфіскаційної «грошової реформи»), вкрай вигідне географічне положення і дві світові війни. А втратити тяжко здобуті позиції можна за один день. В науці це явище відоме, як біржова паніка.
Отож, дві третини американської економіки критично залежать від статусу наддержави, роль якої на сьогодні відіграють США. Американи ВЖЕ СЬОГОДНІ мають доходи від виконання функції світового жандарма. Причому – головні свої доходи! Жодного альтруїзму, тільки бізнес! При цьому кандидат у президенти США робить заяви, які неминуче підірвуть економіку, принаймні – дві її третини. А виборці обирають його президентом. Що собі думав ДД – не знаю. Скоріше за все, процес мислення не входить до переліку його вмінь і навичок. З ним все просто – він хотів стати президентом США. І став. Завдяки тому, що говорив ВИКЛЮЧНО те, що від нього хотів почути пересічний виборець.
З виборцем все складніше, але і його можна зрозуміти. Могильщиком США стала дебілізація населення, запущена владою у п’ятдесятих роках минулого століття через Голівуд і телебачення.
Здобувши після другої світової війни левову частку світових багатств, справжні владці США зробили стратегічну помилку, вважаючи, що дебільним населенням легше керувати, а владу в таких умовах легше вдержати. І перестаралися. Голівуд, який за сценарієм мав нав’язувати світу американські цінності та спосіб життя, через свою «продукцію» переконав американських обивателів, що США виключно з міркувань альтруїзму захищають закон і порядок у всьому світі. На останні гроші, причому не свої, а їхні. Замість виховати гордість від приналежності до процесу встановлення миру і справедливості у планетарних масштабах, Голівуд розбудив у простакуватому пересічному американці велику зелену ЖАБУ. Замість пишатися власною жертовністю, типовий американ перейнявся думкою «чому це все за мій кошт?!»
А тут ще й тіні минулого нагодилися. Історики чесно пояснили, що джерелом американського багатства стала розумна політика ізоляціонізму під час двох світових воєн. Ну соромно якось їм згадувати, що викрутили вони своїх союзників (передусім багатющу Британську Імперію) досуха, користуючись безвихідним їхнім становищем, перш ніж почали допомогати «безкоштовно». Ізоляціонізм і прагматизм – звучить милозвучніше…
Найкращою ілюстрацією проблеми є чудовий короткометражний фільм геніального режисера Кікабідзе із життя грузинського села. Селянин, втікаючи від собаки, заліз на найвище дерево. Злазити боїться, тому кличе односельців на допомогу. Чуйні сусіди закидають йому мотузку і радять обв’язатися нею. Потім тягнуть за мотузку і спільними зусиллями зривають бідолаху з дерева. Потім схиляються над покаліченим бідолахою і вголос дивуються: як же так?! Іншого сусіда тиждень тому так само з колодязя витягали, так він дякував!
Ізоляціонізм дійсно приніс США незлічені багатства. Але ж тоді США були головною світовою майстернею, левова частка промислової продукції вироблялася саме у них, через занепад змученою війною Європи. Той самий механізм, що приніс дивіденди, будучи застосованим у інших умовах, принесе крах. Але здебілізоване населення США вже не чує голосу розуму. Американській політиці ніколи не був властивий популізм. Демократи ще іноді цим грішили, республіканці – ніколи.
І от настав момент, коли президентом здебілізованого народу може стати ТІЛЬКИ популіст. США як держава була збудована республіканцями. Довгий час демократи приходили до влади лише як виняток. А зараз – демократ змінив демократа, ще і другий термін відбув. Республіканці знайшли вихід, однак вчинили як політики, а не державні діячі. Знайшли популіста в своїх лавах. Кострубатого, нахабного, дикого, але що вдієш – іншого немає. Принаймні – багатий, і то добре. Тактична задача (повернення влади) виконана. Стратегічна – порятунок держави, що балансує на краю прірви, - провалена остаточно. Додік – істота амбітна. Можливо, його навіть тішить можливість стати ОСТАННІМ президентом США.
Уявіть собі ситуацію, коли фінансова піраміда валиться. Виникає величезна спокуса перекласти проблеми на плечі інвесторів, тобто обікрасти їх. Технічна можливість є, адже долар є приватною валютою, імітованою ФРС – мережею приватних банків. Держава юридичної відповідальності за них не несе. Можна будь-коли спокійно вводити талер чи ще щось, залишивши дурних інвесторів з купою зелених папірців. Але наслідки будуть катастрофічними. Саме так Китай вирішив обійтися з японськими інвесторами. Мовляв, гроші ви вже вклали, от і йдіть собі подалі. Ми ядерна держава і найбільша економіка світу, немає такої сили, щоб нам загрожувала. А японці китайців у другу світову забагато вбили. І зараз вони багаті, а ми бідні. З них причитається… Логіка була приблизно такою. Щоправда, реалізація підкачала. Японці – вони дружні і дисципліновані. Інакше в їхньому кліматі не вижити. Інвестори виступили проти китайської держави одним фронтом і змогли видерти майже чотири трильйона доларів своїх грошей. Майже все, що інвестували. Про прибуток, щоправда, вже не йшлося. І що ж?
Японці затамували самурайську лють у чеканні слушної нагоди для помсти. Китай зіштовхнувся з кризою ліквідності активів. Якраз на 4 трильйона доларів. Терпить найглибшу кризу в своїй історії, яка скорше за все теж закінчиться руйнацією держави.
Давніший приклад: Іван Васильович (третій, а не той, якому в Орлі пам’ятник встановлюють) для поповнення казни збанкрутілої кацапії захопив і пограбував багатюще ганзейське місто Новгород. Отримав півтора мільйона талерів (єфимків) і економічні санкції, які навіть Петро Лупоокий не зміг зняти, прорубавши відоме вікно…
Втративши репутацію надійного боржника – америка втратить все, муситиме іти в самоізоляцію. Держава муситиме звикати жити на третину звичного бюджету… А держава федеративна, причому федерація справжня, а не як у кацапів. США створювалися знизу, народними масами. Спочатку сформувались окремі штати із власними парламентами. Потім вони об’єднались для успішної боротьби з могутнім ворогом – Британією. Парламентарі всіх штатів зїхалися на конгрес і об’єднались у єдину державу, делегувавши їй частину своїх владних повноважень. Власне, саме через це парламент США досі носить дивну назву «конгрес»…
Для повноти картини уявіть, що високотехнологічне виробництво розподілене між штатами вкрай нерівномірно, отже Велика Зелена ЖАБА обов’язково задасть питання жителям якоїсь Каліфорнії : а навіщо нам годувати Неваду? Ми що, своїх казино відкрити не можемо?!
Це обов’язково станеться. Питання лише: коли?
Сам факт виборів між Клінтон і Трампом – вирок США як державі. Тридцять років тому участь їх навіть у праймеріз була б неможливою. Але нам не звикати до таких виборів. Нехай до них американи звикають.
Я не зловтішаюсь з американців, навпаки, тихо сумую, згадуючи такі традиційні в нас вибори без вибору. Кравчук чи Кучма? Кучма чи Симоненко? Тимошенко чи Янукович? На останні я навіть сходив, примусив себе проголосувати за бліду з косою. Дуже вже соромно було жити з презом - уркаганом… Хоча за той похід мені досі соромно. Адже вибираючи менше зло все одно – ВИБИРАЄШ ЗЛО. А що ж робити нам, поки та клята америка загниває? Будувати власну державу. Дорослішати, як нації. Гнати взаший популістів із влади. Можна звичайно глузувати з дурних американців, як один відомий кацап. Але продуктивніше – глянути в дзеркало. І згадати наші вибори.
Кого ви підтримали свого часу? Патріотів, які сказали вам правду: війна на роки, попереду кров, сльози, втрати… і перемога. Важка, страшна, але неминуча. Чи свиноподібного баригу, який пообіцяв владнати проблему протягом двох тижнів? Хто з них був миліший вашому серцю?
Головна відмінність між нами в тому, що їхня держава догниває, а наша лише формується. Важко, болісно, повільно, але ми йдемо у правильному напрямку. Формування нації вже почалося. Ми вже усвідомили спільну мету і спільний інтерес. Залишився останній, найболючіший урок. Який ми мусимо засвоїти. За будь яку ціну. Рано чи пізно. Краще, звичайно, рано…
Полягає він у тому, що НІХТО НАМ НЕ ДОПОМОЖЕ, НІ ЗОВНІШНІ СОЮЗНИКИ НІ ВНУТРІШНІ БАРИГИ-ПОПУЛІСТИ. ХОЧЕШ ЩОСЬ ЗРОБИТИ - ЗРОБИ САМ. Хочемо мати модерну, багату, справедливу державу – маємо створити її самі. Дикий Додік допоможе нам засвоїти урок раніше. Отож, випємо за нього. Нехай йому, дурню, гикнеться.
А вам всім, шановні співвітчизники, щиро бажаю так обирати свого президента, щоб потім не доводилось ловити дрижаки під час виборів чужого.