Вперше опубліковано 11.12.2016.

Минулого четверга сувора реальність змусила мене залишити затишну, сяк-так натоплену за скажені гроші домівку, і відправитись у небезпечну мандрівку зимовим Києвом.
Мусив їхати до податкової, переходити з єдиного податку на загальну систему оподаткування, оскільки роботи немає а платити ЄСВ (Єдиний Соціальний Внесок) рідна держава вимагає… А ЄСВ визначається як 22% від мінімальної зарплати, завбачливо підвищеної Круглоликим Поцманом до 3200 гривень. Ясна річ, підвищення зарплати – річ хороша. Якщо вже не можна знизити українцям пенсії – можна розкрутити інфляцію. Оскільки всі спроби пограбування нації через обвал гривні і комунальні тарифи не дали результату (більшість пенсіонерів все ще живі), влада вдалась до крайніх заходів: Мінімальна зарплата підвищена вдвічі, пенсії – на 10%. Отож, найпростіший розрахунок, доступний навіть прем’єру без середньої освіти, показує, що у вітчизняних пенсіонерів буде вилучено 45% пенсії. Адже підвищення мінімальної зарплати відбулось не тому, що економіка зросла (у що не вірить навіть МВФ) і не тому, що Поцмани стали менше красти (у це не повірю навіть я, хто ще недавно вірив у Діда Мороза) а за рахунок інфляції. Пересічна пенсія у 1350 гривень (50 доларів за нинішнім курсом 27) зросте до 1485 гривень (тобто до 27.5 доларів за майбутнім курсом 54). Звичайно, 22.5 долара на місяць – не бозна-яка премія за кмітливість для Поцмана, але ж пенсіонерів у нас чимало, тож трохи набіжить… Я начебто не пенсіонер, і в разі збереження нинішньої злодійської «еліти» до пенсії навряд чи доживу, отож на що мені скаржитись?!
Але платити нічим, та і не хочеться, бо добре розумію, що від моїх копійок не пенсіонери стануть заможнішими, а Поцман – гладшим. А для його здоровя це небезпечно. Та і совість мене може замучити – коли він лусне, а це неминуче станеться, мені не даватиме спокою думка, що до цього причетні і мої злиденні копійки. Отож мушу до податкової . Взимку з дому виходити страшно, не зважаючи на мій зріст метр дев’яносто два, вірніше саме через нього – бо високо падати. Адже якщо згадати, хто в нашім Києві мер, дурні думки про можливість пройтись по чистому тротуару у грудні полишають голову миттєво, як після нокдауну.
Кличко цілком виправдав найсміливіші очікування: тротуари перебували у такому стані, що найбезпечніше було б пересуватись по пластунськи. Тим більше, що за родинною легендою серед моїх предків були і козаки – пластуни. Але цінну навичку давно втрачено, та й одягу шкода. Мусив іти, обережно, як канатоходець, часом зупиняючись, щоб допомогти підвестись менш обережним товаришам по нещастю…
Однак сюрприз від мера виявився не єдиним. І правильно! Що це за сюрприз, якщо про нього наперед відомо! Наступний сюрприз чекав на зупинці. Тролейбуса довелося чекати понад півгодини. На морозі. Повз зупинку один за одним проносились маршрутні Богдани, у кожному вікні яких спостерігались у середньому одна розплющена, але щаслива пика, і дві дупи, вираз яких не давали роздивитись штани… Чомусь згадалося, як натхненно нинішній мер обіцяв вирішити транспортну проблему в Києві: купити 1000 автобусів і 500 тролейбусів (це приблизно стільки ж, як працює у місті сьогодні) і виштовхати маршрутників взаший з Києва, щоб місце не займали і аварійних ситуацій не створювали. Всі ми колись слухали з вірою, надією і любовю його полум’яні промови. І як було не вірити, якщо виштовхування взаший – одна з небагатьох його корисних навичок… Щоправда, тоді він ще не був нашим мером, але ми зопалу не звернули уваги на цю важливу подробицю. Це вже зараз, навчені власним гірким досвідом, ми розуміємо, що він дійсно міг би стати для нас не найгіршим брехуном (даруйте, хотів сказати – президентом). Окрема подяка йому, що не став…
На зворотньому шляху мусив чекати тролейбуса ще 40 хвилин, гадаючи – що ж могло статись? Грип скосив всіх водіїв? Всі тролейбуси виведено з ладу москальською ДРГ? Недобитий ригіанал Ахметка відключив контактну мережу?
Відповідь дістав вже ввечері. В телевізорі, на каналі УТН. Виявляється, саме сьогодні мер записував звернення-звіт до киян. Записував у величезному ангарі, де у якості декорацій зібрали всі снігозбиральні машини, автобуси і тролейбуси, які ще не тронуті іржею. Мер наказав автобуси і тролейбуси ретельно вимити, що дозволило майже успішно видати їх за нові, щойно придбані. Сам герой виїхав давати звіт на майже новому снігозбиральному комбайні. Півдня репетицій далися взнаки – мер не тільки загальмував перед трибуною (комбайном, а не як завжди) але і спромігся не зачепити жодної одиниці декорацій і не збити жодного перехожого. Щоправда, вже виходячи з комбайна він включив-таки щітки лобового скла, що виглядало дивно в ангарі. Але може то був такий творчий задум, чи просто набридло репетирувати… Звіт я слухати не став, отож уник запалення мозку, яке отримали водії. Вони ж мусили слухати мера вживу, без жодних шансів вирубити звук… Я теж навряд чи зміг би вирубити мера, але мав щастя слухати його через телевізор і сповна скористався такою перевагою…
Наступного дня ситуація з ожеледицею нормалізувалась (вона звісно ж розтанула, а не те, що ви подумали), з тролейбусами – теж більш-менш. Найміцніші мозком водії змогли повернутися до роботи. Але осад залишився… Хтось може мені пояснити: якщо Кличко таки Київський Міський ГОЛОВА, чому на вхідних дверях абревіатура КМД..А. Може, не голова все-таки?
А якщо трапиться новорічне диво, і наш мер, повернувшись до свого розкішного будинку на своєму розкішному лімузині з персональним водієм, після смачної вечері, привезеної з елітного ресторану, перед жарким каміном у колі люблячої родини з келишком улюбленої гальмівної рідини у натружених руках, прочитає цю статтю і спробує замислитись над абсолютно незрозумілими йому проблемами, не раджу йому напружувати мозок, змучений чисельними струсами. Я не настільки жорстокий. Нехай йому просто гикнеться. Легенько, як при нокауті.