Стаття містить три звернення.

1.       До «західних» «партнерів»: починайте допомагати по справжньому – дорогою сучасною зброєю і в пристойних кількостях, бо ваші обіцянки та теревені про наміри вже дістали. Або запасайтесь памперсами у достатній кількості. Можна одночасно.

2.       Кацапам: прориву не буде. Розслабтесь.

3.       «Пересічним» українцям: не читайте, а головне – не коментуйте тексти, не доступні вашому розуму, навіть якщо всі літери здаються знайомими.

Оце, власне, і все. Срач можна припиняти.

Оскільки весь інтернет останніми днями переймається переважно майбутнім парадом «пабєдітєлєй - дєдоваєвалов» на маацквє (як наче нічого важливішого в білім світі нема), і обсмоктує єдину нехитру думку « чи наважиться путін хоч недовго побути сумною нерухомою мішенню для ЗСУ) докину й свою пропозицію, як провести парад і водночас убезпечити їхнього ваашдя (його подальше існування насамперед відповідає нашим інтересам, а не їхнім), бо насправді проблема, що здається нерозв’язною, вирішується на подив просто.

Пропоную виставити на трибуну маавзалєя одразу двох путінів – по краях балкону. Це забезпечить одразу цілий ряд переваг:

1.    Надасть картині симетрії. Це, звісно, не зробить її привабливою, а все ж…

2.    Двох путіних важче вбити одним вибухом (не кажучи вже про постріл), більша імовірність, що хоч один доживе до завершення параду.

3.    Глубінний нарот переконається, що атєчество у надійних руках, вожді заготовлені у кількостях,  достатніх для задоволення всіх розумних потреб і значної частини нерозумних.

4.    Якщо один вошдь забуде текст чи втратить силу духу – другий одразу прийде на допомогу, бо темп на параді – це все.

5.    Вороги пересвідчаться, що вошдь вічноживий, немов аменба, на яку він так схожий, сподіватись на його слабке здоров’я – справа марна, а намагатись вбити – безглуздо.

6.    Більшість учасників параду, що звикли гризти вошдя очима – гарантовано наживуть косоокість, що в подальшому ускладнить їм прицілювання на фронті, а особливо обдарованим – взагалі допоможе «відкосити».

7.    На парад приїдуть аж два «президенти», тож кожному з них на знак подяки і в компенсацію за ганьбу можна виділити персонального путіна. І навіть загорнути з собою.

Швидкий тест на IQ. 

Навіщо приїздив Жопайден?

1. Хто це?
2. Вшанувати пам’ять жертв московської агресії – зрозуміло ж написано!
3. Він не приїздив!
4. Щоб здобути прихильність українського народу й запевнити його в непорушній підтримці.
5. Щоб продемонструвати пуйлу солідарність з Україною, Сі Жопао – кузькіну мать, а решті світу – свою хоробрість.
6. Щоб узгодити дії щодо виключення московії з оон.
7. Щоб обговорити постачання літаків і ракет.
8. Щоб схилити Україну до територіальних поступок заради перемир’я, шантажуючи припиненням допомоги.
9. Для ознайомлення зі стародавньою культовою архітектурою Києва.

Ключ у розділі "події".

            Інформаційна атака на українців стосовно бойової авіації почалась планово й узгоджено. Нам одночасно впарюють дві ідеї: що Ф 16 – видатний літак, і що нам їх не дадуть. Звична тактика торгівця, що набиває гівну ціну. Тож розглянемо по частинах – спершу літак. Для розуміння процесу необхідно пояснити загальну класифікацію бойових літаків. Інакше людям, далеким від проблеми, буде геть не зрозуміло. У 70-х роках минулого століття виходячи з наявних технічних можливостей і досвіду літакобудування США та ссср одночасно й незалежно один від одного (якщо не згадувати про совіцьких  шпигунів, яким «захід» був інфільтрований не менш рясно аніж зараз), дійшли однакового висновку: клас винищувачів треба розділити на два підкласи: важкий винищувач, спроможний водночас виконувати функцію фронтового бомбардувальника, достатньо швидкий і маневрений, щоб не потребувати прикриття іншими, меншими винищувачами, так званий «літак для здобуття панування у повітрі» і легкий винищувач – перехоплювач ППО, високоманевровий, швидкий, економний, а головне – ДЕШЕВИЙ. У США ними стали Ф 15 та Ф 16 відповідно. У ссср – Су  27 та Міг29.  Звісно, клас винищувачів не обмежувався цими двома видами. У США існував палубний винищувач Ф 14, у ссср – дальній перехоплювач Міг 25, призначений збивати американські бомбардувальники над Льодовитим океаном, далеко від аеродромів базування.  Але мова не про них.

            Порівняння Міг 29 (основний літак ВПС України на сьогодні) та Ф 16 свідчить не на користь останнього. Це якщо за бойовими характеристиками на час введення в експлуатацію, тобто на кінець 70-х років. Вже тоді американи вдались до фальшування: заявлене корисне навантаження Ф 16 складало 3500 кг, тоді як Міг 29 – усього 2000. Досягли цього «успіху» за рахунок запасу палива. Із загальних міркувань зрозуміло, що чим менше літак бере палива, тим більше може взяти чогось іншого. Ось тільки далеко так не залетиш. У Ф 16 частина заявленого корисного навантаження завжди приходиться на зовнішні паливні баки. Дійсно, Ф 16 дещо економніший за Міг 29, насамперед за рахунок схеми з одним двигуном, але при аналогічному бойовому радіусі не в змозі нести більше 2500 кг бойового навантаження. Взагалі, підйомна сила літака залежить переважно від двох чинників: площі крила й потужності двигунів. Нас намагаються переконати, що маючи подібну до «рафаля»  й «тайфуна» масу, вдвічі меншу площу крила й у півтора рази слабший двигун, остання версія Ф 16 може нести 7500 кг корисного навантаження. Не знаю, на кого це розраховано…

            На сьогодні клас легких винищувачів, що досі виробляються, (якщо не брати до уваги ворожі зразки – москалські, китайські, індійські) налічує 3 машини: Ф 16, Ф 35 та «гріппен».  Найбільш «розкручений» з них – Ф 35, але найкращий – «гріппен». Він куди більше за свого американського конкурента відповідає вимогам до 5 покоління літаків: долає звуковий поріг без форсажу, має високу паливну ефективність, низьку радіолокаційну помітність, вищу крейсерську швидкість і маневреність. На додачу здатен нести до 5300 кг бойового навантаження. І це вже не трюк, бо «гріппен» легший за Ф 16 на 3 тони. Це новий тип літака, виконаний переважно з композитних матеріалів. До того ж «гріппен» має надзвичайно низьку вартість експлуатації – в рази дешевше від Ф 16 і на порядок – від Ф 35.  А для класу літаків,  створеного задля ЕКОНОМІЇ – це критично важливо.  Чому ж найпоширенішим літаком класу є Ф 16? Він найдовше виробляється і жорстко підтримується США, щоб забезпечити доходи собі, а не конкуренту. Якщо хто забув – в світі ДОСІ нема транспортного літака, кращого за АН -70, але американи успішно заблокували його продаж країнам НАТО ще двадцять років тому. Така вона, вільна конкуренція…

            Що нам потрібно насправді, і в якій кількості? За моїми оцінками, заявка ВПС занадто скромна – реальна потреба складає десь двісті сорок «гріппенів» чи інших легких винищувачів, та шістдесят важких літаків, бажано більших від Ф-15, «рафаля», «тайфуна».  Щось середнє між бомбардувальником і винищувачем-бомбардувальником. На думку приходять лише дві машини: Ф 15 SE («німий орел») та Ф 22. Але Ф 22 американи нікому не продають, навіть прямо  заборонили це законом, а «німий орел» не виробляється серійно ( це остання експортна версія Ф 15 зі збільшеними габаритами, потужністю двигуна, а отже й більшим бойовим навантаженням 14 тон). Тож можливо доведеться вдовольнитись меншим винищувачем-бомбардувальником, а може  й просто фронтовим бомбардувальником (хоч це вже відстій, цей клас взагалі вже зникає, бо вузько спеціалізований і вимагає повітряного супроводу).

            Що взагалі є у світі на сьогоднішній момент? Бо чекати, поки нароблять нових літаків, не дуже хочеться…

            Швеція має на зберіганні більш сотні «гріппенів». Але це блок А/В. Їх можливо модернізувати до літака 5 покоління (блок Е/Ф), але це не швидко й не дешево. Доведеться міняти й електроніку й двигуни, тож від літака залишиться половина. Хоча навіть у такому стані «гріппени» є грізною силою. Їхня вартість не перевищить 50 мільйонів за штуку (без модернізації). Вартість нових складе ближче до 100 мільйонів, ну може 80…

            США мають у відстійниках Ф16, Ф 15, ФА 18, Ф14, але не мають жодного бажання нам їх давати. Ф 16 перших серій зараз переробляють на літаючі мішені для навчання ППО! Отакий у нас «союзник»… Спокійно дивиться, як Україна стікає кров’ю, як гинуть наші жінки й діти, але знищує свої старі літаки, щоб тільки не дати нам… Тим, хто знає справжню історію цієї держави, дивуватись не доводиться. Решту запрошую почитати https://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/92-a-brief-history-of-us-customs-tariffs

А для тих, хто не хоче читати й неспроможний думати ( а їх в Україні переважна більшість, вибори найкращий тому доказ) США залишаться найкращим союзником України, бо вкладаються не в допомогу, а  в розмови про неї…

            Канада має майже сотню ФА-18, які давно планує замінити на Ф 35. Це непогана машина, порівняно з Ф 16, але палубна, тобто хоч і належить до класу винищувачів-бомбардувальникам, але програє  конкурентам за основними параметрами, особливо за бойовим радіусом і вартістю експлуатації. До речі, з тих же міркувань і Ф 35 програє конкурентам – він одразу задумувався передусім як палубний, має навіть модель з вертикальним злетом. Тобто страждає надмірною вагою, несе безліч обладнання, не потрібного для літака наземного базування, має особливості конструкції, що заважають літати й воювати. Але то таке. Бо Ф 35 нам точно не світять. ФА 18 може послужити Україні як легкий винищувач (хоча насправді таким не є, але може виконувати більшість його функцій) але не як важкий бомбардувальник – бойового радіусу замало. Загалом – не найкращий варіант, але прийнятний.

            Британія має на консервації (власне вже рік розконсервовує, могла б і закінчити досі) фронтові бомбардувальники «торнадо». Двісті штук…  Аналог Су-24, що є на озброєнні України та московії, але дещо кращий за характеристиками. З можливостями США не порівняти, але Британія має головне – БАЖАННЯ допомогти, тож не можна виключати й цей варіант… Хоча цей літак застарілий, безумовно гірший за Ф 16, але теоретично може виявитись отією синицею  в жмені, у нашій ситуації перебирати дарунками не доводиться…

            Ф 16 у світі (за межами сша) літає майже тисяча, більшість підлягає заміні на Ф 35, тож можливість їх отримання найбільш імовірна. Вони придатні до ближнього бою з ворожими винищувачами, пуску крилатих ракет (якщо нам їх хтось дасть), знищення московських вертольотів, крилатих ракет і дронів, повітряного патрулювання, прицільного обстрілу засобів ворожої ППО. Слабо придатні до бомбардування ворожих позицій. Практично непридатні до бомбардування ворожих тилів та комунікацій  некерованими бомбами (найдешевший, а тому найбільш ефективний засіб враження ворога на сьогодні).

            Оце і всі реальні можливості бодай щось отримати від партнерів станом на зараз. Подарунки від марсіан, шольца, макрона та інші фантастичні варіанти розглядати не будемо.

            Ф 16 можна приймати у подарунок, особливо якщо це безальтернативно. Якщо ж дарують гроші, за які можна купити щось інше – варто сім разів відміряти, чи треба нам це щастя. Тим більше не варто купувати їх за свої. Особливо за ціною 160 мільйонів за штуку, яку зараз нав’язують нашій свідомості професійні любителі сша- грантожери. Якщо йдеться про те, що кожен мисливець бажає знати, де сидить відкат  - то я не проти, коли йдеться про «освоєння» американського бюджету, а не нашого. Надто якщо батько мисливця – чинний президент сша, а для страховки у мисливця в кишені лежить довідка про неосудність… За таких стартових можливостей гріх не зайнятись справами, поти татусь втирає лохам-українцям про боротьбу з корупцією. Але однак, якщо це подарунок коштом бюджету сша – треба брати.  Якщо ж є вибір… Жоден винищувач у світі не вартує стільки, навіть Ф 22, поза сумнівом найкращий. Це десь чотири ціни нового Ф 16. Відкат завеликий навіть за українськими мірками. Але можливо для сша – в самий раз…

            Ну і наприкінці – повернемось від пухнастих  мрій до жорсткої  реальності. Єдиний дієвий шлях оновлення авіапарку для України в нинішніх умовах – власне виробництво. Україна має технологію виробництва Су-27 аж до технологічних карт (наші підприємства займались їх капітальними ремонтами й модернізацією) і необхідні для цього виробничі потужності. Звісно, літак не найкращий станом на сьогодні, але його можна покращити – наша промисловість здатна створити бортову РЛС з ФАР, новітні засоби РЕБ та РЕР, сучасну авіоніку. Тобто дати війську єдиний, уніфікований літак за прийнятну ціну (20-25 мільйонів доларів за штуку). Теоретично можливо, що Україна спроможна налагодити виробництво покращеної версії Су – 27 (Су -30), бо він розроблявся ще за доби ссср у тісній кооперації, тож Україна цілком може мати технологію, але це вже мої здогади. Теоретично можливо, що внаслідок війни Україна отримає технологію виробництва останньої версії цього літака із змінним вектором тяги (Су – 35), але це вже зовсім вилами по воді… Принаймні Су 27 – це вже точно та синиця, що від нас не втече. Кепсько лише, що це питання не одного року, а літаки потрібні зараз. Втім, натовпу абжаючих дати нам бодай щось зараз – не спостерігається. Тому потреба в сучасних літаках не зникне за кілька років. А навпаки – посилиться. Бо агресивний сусід після поразки нікуди не зникне, принаймні остаточно, а «партнери» після нашої перемоги  щедрішими не стануть. Шість чи сім мільярдів доларів будуть страшною сумою для зруйнованої, пограбованої й покинутої союзниками повоєнної України, але іншого варіанту, схоже, не проглядається. Ну і на останок короткий рейтинг наявних у світі сучасних і відносно сучасних бойових літаків (не взагалі, а стосовно наших потреб, суб’єктивно й ДУЖЕ приблизно).

1.     Ф 22

2.     «Гріппен»

3.     «Німий орел»

4.     «Тайфун»

5.     «Рафаль»

6.     Ф 15

7.     Ф 35

8.     ФА 18

9.     Ф 16

10.Ф 14

11.«Торнадо»

Платні поціновувачі Жопайдена – грантожери та їхні безплатні сракоголові послідовники вкотре намагаються зліпити зі свого господаря/кумира головного рятівника України (чомусь забуваючи подякувати за рішення не давати Україні бойові літаки, навіть з відстійника, де їх кілька тисяч іржавіє без діла). З поваги до їх невпинної праці розповім, як мала б виглядати реформа ООН, якби американи дійсно хоч трохи були  зацікавлені в існуванні «міжнародного права». Та сама, яку Жопайден устами (чи чимсь до них подібним) свого держсекретаря оголосив неможливою.

1.Верховний Суд США ухвалює рішення, що РФ (узкая підарасія) не є членом ООН, оскільки не проходила процедури вступу й устав ООН не підписаний її представником, вона не має легітимно обраної влади й міжнародно визнаних кордонів, а отже на неї не поширюються  зобов’язання по видачі Манхеттенської візи її представникам в ООН.

2. Держдеп відмовляє кацапам у візі, посилаючись на рішення Верховного Суду і на те, що вони навіть не бензі, а так – звичайне гівно…

3. В разі, якщо якісь інші громадяни московії, що легально перебувають на території США з дипломатичними паспортами, починають вдавати з себе делегацію рф в ООН – вони негайно видворяються з території США, а у випадку, якщо вони належать до штату посольства – розриваються дипломатичні стосунки, що має наслідком негайне видворення всієї місії.

І що? І все! ООН із загального посміховиська різнокольорових диктаторів перетворюється на міжнародну організацію миролюбних держав (нехай і не надто шановну) покликану забезпечувати мир в усьому світі й гасити збройні конфлікти (як це й записано в її Статуті).

Але цей простий план все ж має дві перепони – оті самі нулі. Перший – це міжнародне право, якого насправді не існує (поясню іншим разом), другий – сша, що вдають Першу державу світу, насправді залишаючись при цьому нулем, хоч і дуже роздутим.

Зважаючи на те. що Верховний Суд США складається всього з 9 суддів, рішення могло бути швидким, та ще й не дорогим на додачу, якби керівництво США було хоч трохи в цьому зацікавлене. Але ж доведеться покарати своїх вельможних злочинців, які допустили чорт зна кого до Радбезу без жодних на те підстав.  І постраждають шкурні інтереси США, оскільки рішення спростить Китаю шлях до захоплення Сибіру…

Але навіть найширші можливості не замінять найменшого бажання, про що я не втомлююсь вам нагадувати. І все б нічого, якби Україну не змушували повсякденно до кривавих жертв на вівтар фальшивого божка Міжнародного Права…

Коли закінчиться війна?

            Ніколи! Це єдина правильна й чесна відповідь. Війна з московією триває з 1169 року й нема жодних причин сподіватись на її завершення. Але нинішній етап війни таки завершиться. Десь за півтора (плюс - мінус) роки… І одразу ж розпочнеться наступний, менш інтенсивний… Мобілізованих розпустять по домівках, але професійне військо продовжить воювати.

            Зараз стало модним давати детальні,  але нічим не підтверджені прогнози, тож на цьому мабуть і слід було б зупинитись, але не хочеться вподоблюватись телевізійно-медійним «експердам»…

            Війна не завершиться виходом ЗСУ на кордони України. Це брехня, поширювана  державою для заспокоєння бидломаси.  Втім, пересічні мешканці сумського, харківського й чернігівського прикордоння вже починають про щось таке здогадуватись… Поки що вони терпляче питають, коли ж припиняться черезкордонні обстріли, але деяких прозорливців потроху починає відвідувати думка, що ніколи. Власне, це і є одна з причин, чому таке завершення війни неможливе. Друга – це те, що ЗСУ буде неймовірно важко звільнити окуповані території так, щоб не перейти кордон в певних місцях. Як мінімум це спричинить додаткові втрати (і дуже великі) в ім’я невідомо чого… А захопивши землі московитів, який сенс віддавати їх ворогу? Особливо нескореному ворогу, а жодної капітуляції московити не підпишуть ні зараз ні потім – це все вологі мрії нашої нової аристократії (д’Єрмаків та інших людиноподібних…).

            Зараз цілі зграї «доброзичливців», як вітчизняних так і імпортних, підштовхують ЗСУ та громадську думку до штурму чотирьох ліній оборони, зведених москалями за рік на півдні України, годуючи посполитих байками про те, що це призведе до оперативного оточення окупантів на півдні й звільнення величезних територій, рахуючи й Крим, а отже й до закінчення війни (?!). Пересічним українцям вдовблюють у порожні голови, що руйнація кримського мосту призведе до колапсу оборони півострова.  Про те, що москалі чудово обходились без цього мосту кілька років, поки його збудували, «експерди» воліють не згадувати. Правда ж полягає  в тому, що для успішної ізоляції Криму необхідна окупація Тамані. Просто тому, що ширина протоки всього три кілометри. Маломірні судна долатимуть її швидше, ніж долетить українська ракета (яка поки що існує переважно у мріях). І вартуватимуть дешевше від неї… Дійсно, величезним напруженням сил можна зробити життя кримчан нестерпним. Але коли орда зважала на проблеми «мирняку»? А забезпечити всім необхідним окупаційне військо – проблеми не буде. Крим московити не здадуть, попри всі обстріли й морську та повітряну напівблокаду. Сокральний же! Раз сокралі -  віддавати в падлу… Понятія такі, нічого не зробиш… Хто не вірить – питайте прігожіна…

            Тож можемо переходити від того, чого точно не буде, до того, що з найбільшою імовірністю станеться. Звільнивши луганщину аж  до добре укріпленої лінії розмежування з орділом, ЗСУ перейдуть кордон по всій його довжині. Нова лінія розмежування пройде по водних рубежах Дніпро-Болва-Десна-Навля-Орлик-Ока-Сосна-Дон-Іловля-Волга-Волгодонський канал-Дон. Якщо вдасться захопити мости через Волгу – буде створено плацдарм на її лівому березі аж до Казахстану. Якщо не вдасться – ця територія буде взята під вогневий контроль. Після чого почнеться планомірне удушення південного угруповання військ московії. Казахстан радо долучиться до блокади. Просто тому, що жодного Казахстану давно не існує. Здавалось би, після того, як таваріщ Сі кишнув звіди лисого ескалатора з його мєдвєжлівимі окупантами разом – це має бути очевидним навіть для тупих. Але ніт… А китай триматиме показний «нейтралітет» до останнього кацапа. Або українця… Якщо й допомагатиме – то лише таємно…

            Вказаний рубіж є надзвичайно зручним для оборони (має всього чотири розриви водного бар’єру загальною довжиною менше 100 км) на відміну від офіційного кордону. Втім, той кордон навмисно таким і створювався, його ж москалі проводили, якщо хто забув. Ми його, звісно, поважали, але ж не в односторонньому порядку це робити, та ще й під час війни…

            А вже після облаштування нової, зручної лінії розмежування, можна буде спокійно спостерігати за тим, як орда переводить промисловість на воєнні рейки,  розпочинаючи масове виробництво низькотехнологічної застарілої зброї і чекати, поки в тилу відрізаного угруповання повстане Кавказ. А він таки повстане. (А от на решту «автономій» у складі рфії я б не сподівався…). Лише тоді можна буде відносно безкровно забрати Крим, а заодно й Кубань та інші прилеглі території, після того,  звісно, як війна вижене звідти аборигенів. Бо десять мільйонів кацапів, що зараз там існують – Україні точно не потрібні. З кримцями й донбасятами не можемо дати раду…

Чому так довго? Чому півтора роки, а не два тижні? Тому що спершу ЗСУ доведеться переробити на органічне добриво 3 хвилі мобілізованих дебілізованих. (А досі перша не вся надійшла в переробку…) А це легше й дешевше робити на власній землі, попри всі страждання «мирняку». Посполитих, звісно, шкода. Але берегти треба передусім  військо. Бо Україна існує лише доти, доки існує воно…

Ну що ж, шановні читачі. Поволі, але невпинно й невблаганно, на нас насувається та мить, коли за американську допомогу доведеться платити. Наражаючись  повсякчас на критику й образи від самого початку війни (тобто дев’ятий рік) я намагався донести до громадської думки тезу, що НІЩО НЕ ВАРТУЄ ТАК ДЕШЕВО Й НЕ ОБХОДИТЬСЯ ТАК ДОРОГО, ЯК АМЕРИКАНСЬКА ДОПОМОГА. Звісно, думка так і залишилась хробацькою, але я принаймні зробив усе від мене залежне, щоб потім совість не мучила.

Думаю, всім вам вже зрозуміло, що остаточне звільнення правобережжя Дніпра й Луганщини – справа вирішена й недовга. Але замість того, щоб обсмоктувати новини тижневої давності, якими годує нас телевізор, пропоную усім спроможним думати заглянути трохи вперед. Це значно цікавіше.

На Луганщині наші війська кацапи зупинять на старій лінії фронту з ОРДІЛОМ. Раніше не вийде, але й далі не пустять. Там підготовані за 9 років позиції і Сіверський Донець. На захід від ОРДІЛИ кацапи вже збудували ешелоновану оборону в 3 рівні (насправді чотири, але то таке…). Тож що далі? Перед Генштабом встає в повний зріст навіть не дилема, а трилема. Найпростіше – кинути військо в лоб на укріпрайон,  що тягнеться аж до Василівки й упирається в Дніпро. Саме до цього нас і спонукатимуть американи.  Другий варіант – чекати. Поки орда розвалиться. Виснажувати. Воно б можна було, хоч і тяжко, якби не чмобіки. Зараз в мережі повно бадьорих коментарів експердів рівня «арестович плюс» про те, чого вони не зможуть зробити. Не зможуть переламати хід війни, не зможуть ефективно наступати, гинутимуть десятками тисяч під ударами ЗСУ. Все це правда, але не вся. А найбільша брехня – це частина правди. Тож я скажу вам, що вони МОЖУТЬ. Отакі, як є: п’яні, тупі, розхристані,  без жодного бойового досвіду, з ржавими  «мосінками» замість автоматів… і далі по списку… А МОЖУТЬ вони тримати оборону. Доволі ефективно тримати, до речі. Якщо не в полі, звісно. Але в поле їх і не випустять – навіть москвинські генерали класу «дуб дубом» (згідно петлиць) мають обмежувач тупості. Чмобиків розмістять у наших містах і селах, окупованих ордою. Навчити, в який бік стріляє рушниця,  - не важко й не довго. Вони засядуть у наших хатах і квартирах і вбиватимуть визволителів з вікон, прикриваючись аборигенами. Останніх теж не можна огульно звинувачувати. Переважна більшість їх дійсно любителі узкага міра, не гідні навіть кулі в потилицю. Але поміж них є немало людей, нічим не гірших від нас. Особливо в східних районах луганщини, на запоріжжі й херсонщині. Це ті, хто не встиг виїхати, а  не залишився свідомо чекати зливи рублів. Викосити їх артою разом з окупантами – вже занадто. Тому з кожним місяцем, навіть тижнем, звільняти окуповані території буде все важче. Так, чмобіки нестимуть втрати, і значні. Та що з того?! Їх багато, а наших героїв – мало. Обмінювати квіт нашої нації  на їхніх утирків? Чи залишити громадян України у рабстві?

Сподіваєтесь, що вони збунтуються? Даремно. Послухайте уважно, що вони кажуть і пишуть. Вони зовсім не проти, щоб нас вбивали, катували, грабували, навіть «за»! Просто не хочуть робити це власноруч. Бо бояться здохнути. Інших обмежень нема! Не робіть всоте ту саму помилку  - не шукайте в них щось людське! Командири пояснять їм, що найкраща тактика, щоб вижити – ховатись у хатах, прикриватись їхніми мешканцями, одночасно об’їдаючи, вбиваючи, катуючи, гвалтуючи їх. Це, так би мовити, бонуси. І ніяке сумління не проснеться – воно взагалі не передбачене конструкцією кацапа. На це й робиться розрахунок. Даруйте, якщо засмутив…

Але є ще й третій вихід з трилеми: як тільки ЗСУ вийдуть на кордон з ОРДІЛО – відрізати ординське військо аж по Волгу. Там чотириста кілометрів усього, якщо хто не вчив географію… Вирішується одразу купа задач.

1. Можливість наступу в умовах відкритого оперативного простору і звільнення окупованих ордою територій малою кров’ю. Включно з Кримом, який без цього буде практично неможливо повернути.
2. Можливість відрізати основні збройні сили орди від москви – ресурси Кубані не безмежні! Виробництво зброї, боєприпасів – не там!
3. Можливість збурити Кавказ. Якщо одразу оголосити, що ми прийшли назовсім – хоробрі горяни осміліють до непристойного. Від 7 до 10 держав виникне одразу. Для решти вони мають стати прикладом (хоча це й не гарантовано).
4. «Нафта в обмін на люлі» - єдина програма, по якій реально отримати репарації. Експлуатація природніх ресурсів Астраханської й Ростовської областей, Краснодарського й Ставропольського країв, багатих нафтою, газом, чорноземами, спроможна принести в бюджет порядку 4-5 мільярдів доларів ЩОМІСЯЦЯ! Якраз стільки, як нам обходиться війна. Так, вона продовжиться. Аж до розпаду орди на частини. І після теж, просто набуде інших форм. Але про це іншим разом. В кожному випадку – кінця їй не видно, а залежати від подачок «заходу»  з кожним місяцем все небезпечніше.
5. Єдиний спосіб забезпечити свободу судноплавства, без якого задихається наша економіка – позбавити орду виходу до Чорного й Азовського морів. А позбавивши їх заодно виходу до Каспійського – Україна перетворюється з об’єкта політики наддержав і розмінної монети в їхніх «іграх» як мінімум на регіонального лідера й здобуває потужний важіль  пливу на всі три світові центри сили.

Здавалось би – вибір очевидний. Але є проблема – нічого з цього списку американам не потрібно. Та й узагалі нікому не потрібно, окрім нас.

            Американам перш за все не потрібно, щоб ресурси Сибіру дістались Китаю, який має розум ними ефективно розпорядитись. Розповзання ядерної зброї – то вже потім… Амекиканам потрібна слабка, знекровлена, але єдина московія. Слухняна така… Вони продали нас орді ще ДО вторгнення. Яке могли будь-якої миті зупинити, ввівши справжні санкції й надавши Україні справжню допомогу.  Але запропонували нам лише евакуацію президента… 23-го старий підар Жопайден енергійно бехав про узгоджені «нечувані» санкції, які введуть одразу, як тільки… Насправді санкції лише почали обговорювати 26-го, коли зрозуміли, що бліцкригу не буде і їхні «анал-літики» вчергове обісрались. Розраховували на партизанську війну, яка буде знекровлювати орду. Ну не вийшло – і не біда. Звичайна війна їм теж згодиться. Просто обійдеться трішечки дорожче. Головне – щоб переможця не було. Щоб орда стікала кров’ю одночасно з нами. Тому й «допомога» відміряється піпеткою. У гомеопатичних дозах. Щоб не дати нам програти й водночас не посилити настільки, що без них обійдемось. Але війна тяжко піддається обліку…Зараз вони зрозуміли, що вчергове недооцінили ЗСУ. Забрати назад свою «допомогу» вони вже не можуть, хоч і відчувають, що передали зайвого. Залишається гнати нас на штурм укріпрайону, щоб ЗСУ стекли кров’ю до придатного для них рівня. Наша кров не омиє їхнього сумління – нема його й не було зроду. Ця держава від початку створювалась для того, щоб жити за чужий рахунок, тож не може дозволити собі совість чи ще щось людське.

            А нам вже час думати про повоєнне відновлення. Розуміючи, що жодної підтримки «колективний захід» нам не надасть. Окрім моральної, звісно. Не варто чекати передачі нам «заморожених» московських активів. Американам взагалі ніколи – лазаренка судять. А перші 25 років  - найважливіші у справі. Це вам кожен студент – юрист підтвердить. Єдина можливість для нас не залишитись навічно в руїнах – захопити частину орди, яку спроможні утримати, вигнати звідти ординців, зробити врешті власну ядерну зброю (найпроникливіші вже здається починають розуміти, навіщо вона нам),  завершити ракетну програму, смачно плюнути в світову підлоту,  її «міжнародне право» та інші її химери. І жити собі щасливо й спокійно. Спокійно, втім, не вийде… Але хоча б із впевненістю в майбутньому. Генерали наші все це розуміють куди краще від мене. От тільки залежні вони від політичного керівництва. А воно в свою чергу залежне від громадської думки. Яка слухає пронизливі крики про американську допомогу і її вирішальне значення. І перетворюється на хробацьку. Процес далеко не випадковий і дорогий на додачу – крики обійшлись американській казні куди дорожче, аніж сама допомога. Бо в чому-чому, а в піарі американи тямлять. І мій слабкий голос не перекриє вереску свинячого стада грантожерів. І знову герої заплатять життям за тупість бидла…

Заклики до геноциду українців, що раптом заповнили московський сегмент усіх соціальних мереж, попри розпачливий тон і удавану спонтанність, насправді є добре організованою спецоперацією кремлівських недолюдців. Якщо військо й решту силових структур путін за давньою ординською звичкою вже давно пов’язав кров’ю, то з населенням поки що виходить затримка. Не хочуть кляті воювати! Вялічія бажають, завойованих земель, спалених міст… але щоб чужими руками. Щоб хтось для них це зробив, не самим бруднитися й головою ризикувати… Та от проблема: хтосі швидко закінчуються. Надто швидко. Настільки, що скоро зовсім не залишиться.  В мобілізації мешканців окупованих територій нема нічого нового: орда діяла так завжди, з часів Темучина.  Дивуються лише ті, хто не знає історії… Власне тому й доклала орда стільки зусиль і грошей, щоб ми її не знали. Нищила рукописи наших пращурів, вивозила кістки наших володарів, підривала навіть церкви, їх руками зведені, насаджувала цілі зграї псевдовчених-«істориків» та «археологів», толочків усіх мастей…

            Орда завжди пропонувала жертві вибір: помри або скорись. Скоритись – значило йти воювати за орду. Нести рабство далі.  Втрачати людську подобу, віддавати душу хану, ставати рабом страху… Та далеко не всім вистачало духу й шляхетності відмовитись. Тому росла орда на страху й ницості, мов на дріжджах.  У перших рядах пускали мешканців щойно завойованих територій,  за ними – тих, кого завоювали трохи раніше. Вцілілих від попереднього завоювання. У суворій послідовності!  В останньому ряду йшли самі татари. Там, де зараз чечени-дирівці… Тому й не жаліла орда ніколи своїх вояків. Чого чужих жаліти? Яка в них цінність?! Тому й закидала тілами німців у двох світових війнах. Адже то були переважно наші тіла…

            І от система дала збій. Нас не вдалось злякати й примусити нести рабство європі. Хоча вона його заслужила, як Бог свят! Але власні ресурси «живої сили» в орді стрімко закінчуються, рахуючи й любителів узкого міра,  що залишились чекати окупанта в сподіванні на московські пенсії та зарплати. Терміново потрібне гарматне м’ясо. От і вирішено залякати своїх, якщо вже не вдалось наших… Звідси різноголосі розпачливі зойки, що «укропи будут мстіть, ані сюда за вамі прідут!». Кремлівські упирі намагаються донести до вузьких черепів узькомирців нехитру думку: ми в Україні такого накоїли, що ВАМ це не пробачиться вовіки! Теж пов’язання кров’ю, але в збоченій формі.  Чи злякаються недолюдці-ординці – невідомо навіть їм самим. Може й злякаються, скиплять скаженою піною, запаляться ненавистю катів до жертви, міцнішої за яку нема й не було у цьому грішному світі. А може зануряться в алкогольний дурман, вкотре демонструючи світу загадковість узкой души… Я відкрию вам цю загадку: нема там душі. Ніякої. Взагалі. Душа – то Божа подоба, іскра Його сутності, наділена людині.  Іншими словами  то любов. Вони давно самі зреклись любові, промінявши її на ненависть, якою тепер цебенить на всі боки їхнє гниле нутро. І кожен, хто говорить чи пише зараз про геноцид москалів (і якщо готовий чинити його власноруч, і особливо – якщо не готовий, а лише випускає тим надлишок люті до окупанта зі змученої втратами душі) – допомагає орді! Свідомо чи не свідомо! Підтримує «тиху мобілізацію» недолюдців до ординського  війська!  Щоб перемогти виродка – зовсім не обов’язково ставати виродком самому! Не плекайте в собі ненависть, вона поволі перетворить вас на кацапа. Вона шкодить вашій душі, поволі вимиваючи звідти любов, і вашому тілу – від ненависті у вас починають труситися руки і ви можете просто не вцілити того кацапа! Пам’ятайте: орда завжди отримує користь від геноциду, вона існує за рахунок нього. Ми не отримаємо її  в жодному разі. Просто тому, що ми не орда. Орда – це альтернативний до цивілізації шлях розвитку людства. І велике щастя, що ми не ступили на цей шлях, як не тягли нас туди кацапи.

            Тож найкраще, що ви можете зробити для перемоги – відмовитись від ненависті взагалі. Знаю, як це тяжко, коли недолюдці топчуть твою землю, гвалтують жінок, вбивають дітей, палять хати… Але хто обіцяв, що буде легко? Ненависть не є необхідною для нашої перемоги. Якраз навпаки. Любов вбиває куди певніше за ненависть. Кожен, хто хоч раз був одружений, знає це напевно, але чомусь воліє не згадувати… Орду необхідно знищити. Бажано разом з ординцями. З любові до її жертв: минулих, теперішніх і майбутніх. А  вцілілих ординців теж куди легше вбити любов’ю, аніж ненавистю. Ми запустимо в окупованій московії (це обов’язково буде, але не так швидко, як би нам хотілось) могутню рекламну кампанію «какую срану прострали ТМ» у любому нашому теперішньому президенту режимі 24/7 по всіх каналах їхнього телебачення (воно недаремно «останкіно», це не випадковість, а гра долі), для  їхніх душ. Даруйте,  забув, що в них немає душ! Значить – для наших душ, з метою висловлення співчуття! А водночас для їхніх тіл пустимо у продаж горілку по рублю за трилітрову банку. Менша тара позбавлена сенсу й не відповідає глибині нашої любові до людства!  Мало хто про це знає, але собівартість етилового спирту зовсім копійчана. Ціна горілки складається на 99% з податків та прибутку виробника. Тож нам не доведеться витрачатись на цей широкий жест доброї волі, а любов  не дозволить нам визискувати на убогих недолюдцях, переможених у війні… Решту Господь зробить сам. Теж з любові до людства…