Що відбувається на фронті? Чому відступаємо?
Якщо коротко: ворог навчився використовувати свою перевагу. Лише зараз, наприкінці третього року війни. Звідки у ворога перевага? А з Сибіру! Орда викачує багатства окупованого єрмаками Сибіру і вкладає у дорогу зброю. У нас же – ані Сибіру, ані грошей, ані зброї. Бо іноземні політики продажні, їхні виборці – тупі. У нас все навпаки, до речі. Лише зараз, поволі, приходить розуміння, що сша не дадуть нам дорогої зброї, та й дешевої не дадуть достатньо для перемоги… Але це не привід опускати руки.
Ми поступаємось в авіації, морському флоті, оперативно-тактичних ракетах, засобах ПРО.
Саме через тотальну перевагу в якості й кількості літаків ординці сподівались на швидку перемогу. Але реальність вдарила по них в перші ж дні. І це при тому, що вони мали близько 800 більш-менш сучасних бойових літаків, в тому числі близько 70 стратегічних бомбардувальників, а ВПС України – менше 200, при цьому більш-менш боєздатних Су -27 всього близько 30. Найновіші наші літаки – 80 років виробництва. Більше 40 років... Ви б змогли їздити автівкою такого віку? А наші пілоти літають. І воюють. Несподівано для ординців. Їхній літак встигав зробити близько 10 вильотів у середньому. Наче й можна бомбити, але не довго… Тож застосування авіації в повну силу тривало менше місяця. І небо залишалось спірним. Тотального домінування не було. Низький уклін нашим героям… Там, де ворог міг беззастережно застосовувати авіацію – настало пекло. Подивіться, на що перетворили Маріуполь. Бо там не було ППО. Вірніше, її там залишали. Але зрадники знищили наші «Буки» і ще багато чого. Саме завдяки зрадникам наш гарнізон мусив припинити опір. Про це напишуть вже після війни. А зараз варто лише згадати: Марік у 2014 році звільняли бійці «Національного корпусу». А голосували звільнені з рабства за риго-аналів… Тож чи заслуговують вони кращої долі – питання риторичне. Тим більше, що всі бажаючі змогли виїхати. Панування у повітрі – це не лише зруйновані вщент міста, а й неможливість перекидати на фронт засоби й маневрувати військами. Тож ворог на щастя не має панування в повітрі й понині. Але навчився скидати КАБи з безпечної відстані. Не заходячи в зону дії нашої ппо. Нам просто нічим їх дістати. Саме тому наше військо й не будує «ліній суровікіна», що КАБи винесуть її вщент. Нашим «військовим кореспондентам, експертам та іншим безуглим» просто бракує клепки, щоб це зрозуміти. Наша лінія оборони – це вояки, що помалу відходять під ударами зброї, від якої в них немає захисту. Я не кажу, що зради нема, вона є, але зовсім не там, де її шукають. Вона в байдужості наших «партнерів» до смерті наших дітей і жінок, до геноциду нашої нації. В світі існує близько 110 батарей «петріот» і «самп-т», але нам насилу виділили 5 чи 6, при мінімальній потребі 25. Саме тому балістичні ракети безкарно нищать наші міста, а КАБи –фронт. Також «партнери» мають на озброєнні близько 6000 сучасних бойових літаків, з яких виділили нам 6, та й то найбільш застарілих, замість списання прислали. І без ракет, щоб ми не змогли навіть цим скористатись… Тож кому подякувати, ми знаємо. Головне – не забути. Після війни…
Чи мали ми можливість симетричної відповіді? Ні! Не мали. І найгірше, що ворог про це добре знав. Це ще одна причина нападу й віри в бліцкриг… Вся західна авіація критично залежить від ворожих держав – сша та німеччини. Навіть у тих літаках, що виробляються шведами, британцями, французами – є їхні компоненти, що дає блокуючий пакет. Теоретично ми могли зробити літак власними силами, або в кооперації з тими ж шведами чи британцями. Але це 15 років і десятки мільярдів доларів на розробку. Вони в нас колись були?! Україна витрачала менше 1 мільярда доларів на рік на ВСЕ озброєння! Найуважніші читачі вже помітили, що постачання авіації нам заблокували ті ж самі держави, що не пустили нас у нато. Хоча й користі з того нато, як з цапа, все одно не пустили. Щоб не ганьбитися. Бо захищати нас вони все одно б не стали, але дрібні країни Європи втратили б ілюзію безпеки, яку шахраї їм навіювали. Правді, ілюзія й так зникає, але ж повільно, забираючи роки часу, поки ми стікаємо кров’ю. А окрім Заходу бойову авіацію виробляє китай, індія… і все…
Що можна зробити? Готувати асиметричну відповідь. На морі ж вдалося… Але що не болить – про те й не згадують. Україна уникла морської блокади. І зберегла міжнародну торгівлю. Ворог зробив все можливе, щоб її припинити. Всі ці «виступи фермерів» та іншого гівна наших «партнерів» - не випадковість, а частина плану удушення української економіки. Не спрацювало. А могло б… І тоді наше становище було б куди гіршим, ніж зараз. Але ми про це воліємо не згадувати – нам інше болить. Що цілком зрозуміло. Якщо конкретно: ще ДО війни здійснив перший політ наш реактивний дрон «АЙС-ВАН». Збудований по стелс-технологіях, здатний нести важкі бомби ФАБ 500 і високоточні ракети для придушення ппо ворога. Чому їх нема на фронті? Можливо і є, хтось же розносить ворожі склади… Підземні, бетоновані... Вірите, що це робиться дронами, з бойовою частиною 20-50 кг? Ну і вірте далі… Знову ніякої зради – для доведення такої складної зброї до серії, три роки - це небагато… Проблемою є, що у версії винищувача цей дрон вимагає ШІ, причому новітнього, просунутого, не того, що дебільні малюнки творить. Бо команда з землі приходить із запізненням, для повітряного бою це згуба. Кращі програмісти світу б’ються над цією проблемою роками. Сша, Туреччина, німеччина, Британія, франція, китай, Японія шукають рішення. Не виключено, що його першими знайдуть наші фахівці. І тоді класична авіація застаріє в одну мить, а ординські літаки розділять долю їхнього флоту. І ситуація на фронті зміниться на нашу користь майже миттєво.
Друга можливість – засоби ппо великої дальності власного виробництва. Ще перед війною Головний конструктор КБ «ЛУЧ» Коростельов розповідав, як вони програли аванпроект системи ппо на базі «Вільхи». Програли дніпрянам, які запропонували свою «колчень» з дальністю вдвічі більшою – 200 км. Коростельов попереджав, що дніпряни могли заявити будь яку дальність – однак нічого не зроблять… Шаман, що й казати… «Південне» має ту ж проблему, що й «Антонов» - забагато ворожих агентів, що паралізують роботу зсередини. Але «ЛУЧ» мав би вже десь доробляти власну систему. Хоча це не панацея – ворог вже випробовує КАБи з прискорювачем, схожі на ракети, з дальністю більше 120 км… Але робити все одно треба, бо «класичних» ппо «партнери» нам теж дають обмаль. ІРІС-Т, НАСАМС – добре працюють, заміняючи поступово наші старі «БУКи» та С-300, але їх не вистачає навіть на оборону тилу. Поки що ми найбільш критично залежимо від «партнерів» саме по цій компоненті. Ну й по грошах, звісно. Але з грошима трохи легше: серед «партнерів» є три десятки держав, які хоч і з різних міркувань, але бажають саме нашої перемоги, а не продовження нескінченої війни, в якій ми стечемо кров’ю. Вони не бідні, зможуть виділити по 2% свого бюджету, щоб ми не впали. І не лише зможуть, а ще й захочуть, на відміну від сша німеччини і франції. Але забезпечити нас зброєю вони не можуть. Бо занадто довго покладались на американів. Зараз каються. Та що нам з того…
А от із засобами дальнього враження ситуація виразно покращується. Ця зима обіцяє бути цікавою. Для орди, не для нас…
Що нам робити? Чекати, поки наші інженери і дипломати закриють останні проблемні місця в нашій обороні, допомогати фронту всім, чим можемо, навіть останніми копійками, і не розганяти зраду. Я не є прихильником чинних українських «карманичів», але зараз не той момент, щоб домагатись виборів чи навіть жорстко критикувати. Ворог вкладає шалені ресурси в пропаганду, намагаючись розхитати нас із середини і вплинути на наших партнерів із зовні, насамперед розповідями про нашу корупцію.
Десь за рік ворог витратить рештки совіцької зброї, що іржавіла на складах, запаси валюти, зібрані за 25 років саме на війну з нами, найбільш відбиту частину поголів’я, що готова здохнути за 20 тисяч ненависних доларів, і почне таки конати. Десь за 2 роки наш ВПК вийде на самозабезпечення, в тому числі налагодить масове виробництво дешевих мін для знищення повномобілізованих ординців. І тоді розмова буде іншою. Шкода, звичайно, що сша покинули нас на розтерзання орді, але від нас тут нічого не залежало. Вони могли не допустити цієї війни, могли припинити її в самому зародку, але… Нами просто торгують. Не тому, що ненавидять якось особливо, а лише через те, що саме на нас є платоспроможний покупець… Такі вони, «західні цінності»… Власне, я вас попереджав, ще з 14 року, що перемогти ми можемо лише всупереч сша, а не завдяки… Це власне єдине, що я міг зробити…
Все одно поборемо. Бо відступати нам нікуди. Позаду геноцид… А про ціну поговоримо після Перемоги. До речі, найменша, найскромніша наша Перемога можлива лише тоді, коді москва втратить Сибір. Втратить ресурси для своїх планів. Бо самі плани вбити нас усіх нікуди не подінуться, поки живий ОСТАННІЙ МОСКАЛЬ.