Вперше опубліковано у квітні 2014 року.

Однією з головних причин Майдану стала повна відсутність правоохоронної системи в Україні.
Що робити людині, яка не має можливості відстояти свої законні інтереси в суді? Іти на Майдан, разом з іншими знедоленими виборювати собі свободу… Судова система України останніми роками під турботливою рукою Хама Межигірського перестала виконувати навіть функцію муляжу – домінуючим варіантом мотивації судового рішення стало: «суд вважає, що права позивача не було порушено». Коротко і зрозуміло.
Тобто, зрозуміло, що про правосуддя і законність у судах вже не йдеться. Що можна заперечити судді, який замість того, щоб мотивовано, фахово пояснити, чому певні вчинки чи бездіяльність не підпадають під дію конкретно вказаної позивачем статті закону, висловлює свою приватну думку про Ваші права та їх обсяг?
Подати апеляцію на рішення цього «судді» колегії його однодумців, які вважають так само і перепишуть рішення районного суду слово в слово?
Нинішній прем’єр незадовго до втечі Януковича заявив, що суду в Україні практично вже немає. Необхідно проведення повної люстрації всього суддівського корпусу. За кілька місяців при владі пан Яценюк вже забув про свої обіцянки. Вочевидь, правосуддя в Україні з`явилось – для нього особисто. А наші проблеми його вже не цікавлять.
Закон про відновлення довіри до судової системи – не працює. Люстраційна комісія суддів так і не створена. Або ретельно переховується,замість працювати.
Те, що діється у прокуратурі – взагалі жах. Прокурорів просто тасують, як карти в колоді, перекидаючи з місця на місце. Генеральний прокурор виправдовується: на відповідальні посади в прокуратурі згідно Закону про прокуратуру можуть призначатися лише люди з досвідом роботи в органах прокуратури. Хто має такий досвід – всім відомо. Саме ті, хто самі мають бути об’єктами уваги прокуратури. Коли вона дійсно в нас буде.
З міліцією все теж зрозуміло: немає її. Тобто є люди, які займають відповідні посади і отримують відповідні посадові оклади. А от правоохоронців – немає. Це продемонстрували не лише події у Криму та Донбасі, але і теракти в Одесі, і сам Майдан.
Отож всі три няньки українського правосуддя виявились недієздатними, м’яко кажучи. Раніше наші владці радо звалювали проблеми з хворої голови на більш хвору. Чого варте хоча б скиглення міністра МВС Луценка про те, як злі прокурори псують чудову роботу його чесних і непідкупних підлеглих. У цей же час корупція процвітала прямо у міністерстві, безпосередньо перед його довгим носом. Варто було піднятися на другий поверх прохідної міністерства, щоб у цьому переконатись. Отримати довідку про несудимість швидше ніж за тиждень було неможливо. Через технічні проблеми. Однак у вікні видачі всім охочим відкрито рекомендували звернутись до… приватної фірми на Кловському узвозі, де довідку могли виготовити у присутності замовника. Без жодних технічних проблем. На фірмовому бланку з печаткою МВС - у приватній фірмі! Щоправда – вже за інші гроші…
Але злочинці в часи Ющенка не несли ніякого покарання, попри всі героїчні дії міліції – через погану прокуратуру (згідно заяв Луценка). Прокуратура кивала на суд, суд – на міліцію. Тепер вже зрозуміло, що всі вони варті одне одного.
Що має робити влада в такій ситуації? Очевидна річ – люструвати всі три органи, можливо – неодноразово, аж до приведення у робочий стан. Адже це питання виживання держави: суспільство завжди породжує конфлікти, а отже не може існувати без суду. Вибір класичний: або правосуддя – або суд Лінча. Спеціально для ідейних прихильників Лінча наводжу маловідомий факт: його врешті-решт теж «засудили» за його «стандартом судочинства».
Отож, правосуддя все ж таки має свої переваги. Особливо – з точки зору держави. А отже, держава мала б бути кровно зацікавлена у відновленні правосуддя. Надто в умовах, коли чисельність прихильників системи Лінча пересягнула критичну межу. Що ж ми бачимо на практиці: жодних спроб зміни законів про міліцію і прокуратуру. Повна відсутність люстрації. Замість цього – недолугі спроби створення четвертого органу, Державного бюро розслідувань.
Вочевидь, для посилення і поглиблення безвідповідальності. Адже чотири нездорові голови годяться для цього куди краще, ніж три. В обґрунтуванні цих дивних рухів нам приводять посилання начебто на європейську практику. Європа, бачте, вимагає від нас забрати у прокуратури функцію слідства. Насправді Європа вимагає іншого – встановлення правосуддя в Україні. А то ми вже завалили Європейський суд з прав людини роботою на сто років уперед. Насправді, ніде в світі (принаймні, в цивілізованому світі) немає чотирикомпонентної правоохоронної системи.
Просто у деяких країн поліція виконує оперативні і слідчі функції, а прокуратура – лише підтримку звинувачення у суді. В інших – поліція виконує виключно оперативну функцію, а слідство передане прокуратурі – як у нас. Особливої різниці немає. Якщо система працює, звичайно. І не треба посилатись на ФБР в США. Воно опікується лише найважливішими злочинами. Тими, що мають державну вагу. Отож – швидше є аналогом нашого слідчого управління СБУ.
Насправді, замість реформи та люстрації правоохоронної системи нам підсовують чергове роздування штатів і створення нових теплих місць для збанкрутілих корупціонерів. Пояснюють, що ця Рада нічого іншого прийняти не може. Однак розпускати її теж не можна. Бо немає Закону про вибори, який має прийняти вона ж. Але не хоче. Отож, за логікою нової влади, цей склад парламенту має функціонувати аж до свого природнього вимирання. Адже по закінченню 5 – річного терміну їм так само не захочеться йти з теплих насиджених місць. А прийняття Закону про вибори так само залежатиме тільки від них. І примусити їх цей закон прийняти – нікому. Вони ж недоторкані!
І те, що вони присвоюють собі повноваження, з якими їх не обирали, тобто роблять точно те ж саме, за що збираються судити Януковича, їх нітрохи не бентежить. Як це не дивно, кілька місяців після майдану їм вистачило, щоб знову відчути себе в безпеці.
Як назвати людей, неспроможних вчитися навіть на власних помилках? Як можуть вони керувати державою? Вочевидь, добившись правосуддя для себе особисто, нова влада повністю перестала перейматись проблемою правосуддя для нас. Цілком можливо, що “реформи” будуть поглиблюватись, додадуть п’яту, шосту, а там і сьому няньку – до «класичного» кворуму. От тільки «дитина» і так давно вже без ока… Зате Феміда у нас – напрочуд зряча. З жадібно відкритими витрішкуватими очима… Отож, зарано нам ще розбирати барикади на Майдані…

Вперше опубліковано 05.09.2014.

Події останніх днів до болю нагадують дні минулі. А саме – «касетний скандал» і звинувачення Кучми у вбивстві Гонгадзе. Схоже, що режисер той же… На цей раз жертвою обрали Порошенка. Особисто мене важко запідозрити у симпатії до нього. Хоча звинувачувати слід було б не його, а «пересічного українця» (досі не знаю, хто ж його пересік…).
Це ж треба – обрати президентом у часи війни підприємця! Це мала б бути «людина війни», сильна, рішуча, безкомпромісна - Тягнибок, Ярош, чи Гриценко, нарешті… Обрали – найгіршого з можливих. Так, звісно, набрехав він нам з три короба: і бізнес продасть, і війну за два тижні переможно завершить, і люстрацію проведе, і корупцію поборе… Але ж знали, що обираємо великого підприємця, та ще й з досвідом дипломатичної служби, тобто – професійного брехуна.
Тож і нарікати маємо скоріше на себе, а ті, хто за нього голосував – на власну дурість і довірливість. Навряд чи можна очікувати від нього більше, ніж він може зробити… Он зРаду розпустив, і спасибі йому. Щоправда, не наступного дня після інавгурації, як обіцяв, а через три місяці, але і на тому спасибі… Міг і цього не зробити. Що з нього, однотурового, взяти… Очевидно, що у справах військових він знається як баран в апельсинах, за характером – схильний до компромісу, а не до бою.
Але погляньте, в чому його зараз звинувачують: начебто «здав на м'ясо» кацапам добровольчі батальйони МВС. Лише через те, що сформовані вони Коломойським і можуть колись стати його «приватною армією». Чи не дурість? У час війни ніхто союзників не знищує, навіть з огляду на можливі повоєнні проблеми з ними. Хмельницький он союзників-татар терпів, хоча розоряли вони Україну не соромлячись. Що вдієш – краще поганий союзник ніж ніякого.
Стосунки з союзниками з`ясовують після перемоги на спільним ворогом. Завжди! Хто не вірить – приділіть годинку, прочитайте «Государь» Маккіавелі. Цікава книжка… Що може виграти Порошенко від такого вчинку? Ганьбу, падіння рейтингів перед виборами, зневіру народу у командуванні і Президентові особисто. Як би ми не переконували себе самих і один одного – це вже сталось. Адже більшість виборців, ніде правди діти, до логічного аналізу не схильні… Кому це вигідно? Відповідь очевидна – тільки Путлеру. Варіантів тут лише три:
1. Справи Росії такі кепські, що доводиться задіювати всі можливості. Не виключено, що так і є. Адже про справжній стан російської армії ми знаємо небагато, та і то, передусім, з кацапських серіалів та брехливих казок, які вони видають за історію. Що знаємо напевно: Росія – це країна злодіїв і хабарників. Отже, скоріше всього, вся дорога зброя давно викрадена і вивезена на продаж за кордон. Дивлячись на російських генералів, (та і на наших також) важко уявити, що вони живуть на зарплату.
Дії росіян вражають: відправити великі підрозділи контрактників, тобто найкращих своїх військових, у повномасштабний наступ на українську армію без підтримки з повітря! Тобто – на знищення…
Чим це пояснити? Точно не страхом перед нашими «союзниками» чи бажанням «не світитись» у війні, продовжуючи видавати Вітчизняну війну за громадянську. Всі дії Путлера направлені на те, щоб показати «світовій бридоті» : чхати я на вас хотів! Що ж залишається? Або Путлеру плювати на втрати, чи ба, навіть більше – потрібні великі втрати для розпалювання ненависті до України, або – літаків просто немає. Тобто, немає тих, що здатні літати. Ну не те, щоб зовсім не було, просто їх кілька десятків проти кількох сотень наших.
Визнати це Путлер не може – інакше ризикує отримати український наступ на Москву. Без авіації зупинити його буде нічим. Втратити останні літаки у нашому небі – не можна з тих же причин.
Що ми знаємо про авіацію напевне? Що максимальна кількість бойових літаків, які може мати Україна – близько 550, Росія – близько 800. Це всього, якщо рахувати всі вироблені і не продані. Скільки з них придатні до бою – лише Бог знає.
Всі засоби «примусу України до дружби» провалилися: ні окупація Криму, ні економічні санкції, ні відключення газу, ні брехлива агітація дебільних «донбасят» за незалежність, ні допомога зброєю та власними дебілами – не дали результату. Вірніше – дали зворотній. Що залишається?
Повномасштабна війна. А якщо для неї немає достатніх сил і засобів? Тоді – лише підрив довіри до командування. За будь-яку ціну! Адже кожному зрозуміло: якщо добровольчі підрозділи без важкої зброї зіштовхнулись з кадровими підрозділами російської армії, три дні волали про допомогу, але не отримали жодної, попри обіцянки Генштабу і Президента, то їх загибель – наслідок зради на дуже високому рівні. А в армії відповідальність чітко розділена між посадовцями. Отож зрадників майже напевно виявлять. Ввести свого агента у ворожий генштаб – операція надскладна. Видавати такого агента без крайньої потреби ніхто не буде. Можливо – зараз та сама крайня потреба.
Але це лише один, найкращий для України варіант. Інші – куди гірші.
2. Можливо – зрадників серед нашого генералітету повно, тому і не шкода Путлеру втратити кількох. Ті, що прийдуть на їх місце, скоріше за все теж будуть путлерівськими агентами. Це теж цілком можливо. Ми вже збагнули, що війна проти України готувалася багато років, армія та СБУ розвалювались саме під керівництвом путлерівських запроданців. Цілком логічно, що просували вони нагору виключно своїх – таких же запроданців. Але ж можливо, що Президент України призначить абсолютно нових людей, нехай і без належного досвіду роботи на посадах – адже теж вміє рахувати до трьох. Це Путлер теж має враховувати. Тому виникає третій варіант – найгірший для нас.
3. Що дало Порошенку рукостискання з окупантом? Лише ганьбу. Причому, він не міг про це не знати: адже саме переговори з Януковичем обвалили рейтинги лідерів тодішньої опозиції: Яценюка, Тягнибока і Кличка. А вони перебували в ситуації куди більш виграшній: як не як, спілкувались із всенародно обраним президентом України, яким би дегенератом і покидьком він не був. Порошенко ж їхав спілкуватись з окупантом! Отож, мав на думці щось за це лапостискання отримати. І не вступ Росії у відкриту війну з Україною – щось зовсім інше.
Пояснення Клімкіна відкидаємо одразу, як жалюгідну брехню: не можна, бачите, окупанта публічно ображати, а то переговорів не буде. Окупант не поздоровив Порошенка з Днем Незалежності України. З політичної точки зору – це така ж сама образа. Отже, за цією логікою, Порошенко взагалі не мав їхати до Мінська.
Пояснення наших мудрунів, що Порошенко «забив клин» між Путлером та його союзниками – теж мусимо відкинути. Назарбаєв і Лукашенка звісно ж налякані Путлером. Однак у своїх діях не вільні. Якщо навіть Україна не повністю звільнилася з під впливу Росії, уявіть тільки: під яким «ковпаком» знаходяться ці маріонеткові «президенти»! Путлера взагалі не турбує їх думка з будь – якого приводу! Він їх і за президентів не вважає – це видно навіть з його поведінки.
Що ж робив Порошенко у Мінську?
Приїхав засвідчити єврокомісарам свою миролюбність? Але ж вже очевидно, що провідні європейські політики підкуплені Путлером. Інакше б він так нахабно не діяв. Отож – враження єврокомісарів можуть вплинути лише на глибину їх стурбованості і розмір занепокоєності. Заради цього репутацією не жертвують!
Приїхав обговорити долю сумнозвісної ліпецької кондитерської фабрики і зберегти її у своїй власності? Можливо. Однак не в обмін на Україну. Бо втративши Україну втратить все, а не одну фабрику. Таких угод вправні комерсанти не укладають! А Порошенко комерсант таки вправний!
Навіщо він поїхав до Мінська? Скоріше за все, правди ми ніколи не дізнаємося. А наслідки вже можемо оцінити: пряма військова агресія Росії в Донбасі. Що ж насправді засвідчило рукостискання нашого президента з агресором? Слабкість або дурість! Нічого іншого, що б там не патякали наші дипломати. Біда лише, що це не приватна слабкість або дурість окремої людини. Ця людина – Президент України. А отже йдеться про слабкість або дурість державного керівництва і держави в цілому…
Але слабкість України, якщо й існує, не є очевидною для ворога. А виказувати слабкість, у якій твій ворог не впевнений – це знову ж таки дурість! Може, саме це і побачив Путлер в очах Порошенка?
Тим більше, що його кадрові призначення підтверджують такий висновок. Чого вартий хоча б генерал-від-геніталій! А КлімЧугункін! Можливо, Путлер зробив найгірший для нас висновок: з цим …. (президентом) я справлюся за будь – яких обставин. І жодні радники тут не допоможуть недолугому: загальновідомо, що керівник обирає радників дурніших від себе. Згадайте хоча б оточення Януковича…
Принаймні вже побіжний аналіз українсько – російських стосунків за останні півроку підтверджує: кожна спроба переговорів суттєво погіршує наше становище. Чого вартувало хоча б недолуге одностороннє припинення вогню. Хіба це менша дурість, ніж те, що зроблено в Мінську?! Такий аналіз, причому ґрунтовний, а не побіжний – невід`ємний обов’язок фахівців вітчизняного МЗС.
Отож: або «фахівці» такі, або президент, або знову ж – зрада десь на самій горі в недолугому найближчому оточенні призначеному … президентом.
Вибір у Путлера зараз небагатий: або забиратися геть, в тому числі із Криму (тоді російські шовіністи спихнуть його з трону одразу ж), або почати повномасштабні бойові дії і програти війну, розваливши Росію негайно (і знову ж втратити все, рахуючи життя), або, за давньою ординською традицією – підкупити ворога. Як вчинив, наприклад, Петро Перший під Бандерами: потрапивши в оточення просто підкупив візиря, який командував турецькою армією, і благополучно втік. Султан наказав не змазувати салом кілок, на який посадили візиря,(щоб довше мучився) отож використати свої срібники зрадник не встиг. Але ж історія вчить нас лише тому, що нічому не вчить… Отож найкращий вихід для Путлера зараз – «мирний договір», причому не між Росією і Україною, а між Україною і путлерівськими терористами, визнання (повне або часткове) ДНР і ЛНР, особливий статус Донбасу (якщо не повна федералізація України). Саме цього добиватимуться зрадники, підкуплені Путлером. Найбільша небезпека такої зради полягає в ілюзії зрадника, що можна отримати гроші і зберегти Україну (принаймні – частково), а отже – встигнути витратити свої срібники. А Путлер отримав би важіль впливу на політику України, гарячу точку на її території і зберіг за собою вкрадене – Крим. З тим, щоб за першої – ліпшої нагоди продовжити агресію і віддхопити ще щось. Для Росії – варіант ідеальний. От тільки досягти його можна виключно шляхом зради вищого керівництва України. Адже Росія слабне. Всі події останніх днів – тому підтвердження. Наступ на Донбасі захлинувся, хоча Росія кинула туди кращі війська. На штурм з Криму та Придністровя після цього просто не наважились – адже в разі невдалого наступу кацапів українські військові увірвуться до Криму та Придністровя на їхніх плечах. Отже – повна втрата плацдармів і катастрофа. А військ, придатних до використання, катастрофічно не вистачає. Про це свідчить передислокація частини окупаційного угруповання з Криму до Ростовської області. Без крайньої необхідності окупаційні війська ніхто не послаблює – адже окупована територія з військового погляду є найбільш вразливим місцем. Все це робиться з однією метою – не перемогти (це вже неможливо) а завдати якнайбільше збитків Україні та вбити якомога більше українців (хоча б цивільних, якщо військові виявились не по зубах). Мета очевидна – щоб зрадники в нашому керівництві могли виправдати свою зраду турботою про захист життя українців та збереження їх майна і самі могли б звинуватити в зраді щирих патріотів, оголосивши їх маніяками і садистами, яким не шкода бідних українських діточок та їх домівок...
Що робити?
1. Пересвідчитись шляхом логічного аналізу, що Порошенко не зрадник. Принаймні –поки що. Адже в його положенні зраджувати невигідно. А він не справляє враження людини, яка щось робитиме проти своєї вигоди. Принаймні, його успіхи в бізнесі це засвідчують.
2. Переконати в цьому тих, хто нас оточує.
3. Не приймати участь у путлерівському плані дискредитації Президента України, що б ми про нього не думали. На сьогодні це єдиний легітимно обраний орган влади в Україні. А чи відбудуться парламентські вибори і коли – велике питання…
4. Зрозуміти, що нинішній Президент України – не Марк Аврелій і не Олександр Македонський. На жаль. Тому – не висувати до нього надмірних вимог. Адже іншого президента в нас немає і найближчим часом не буде.
5. Не голосувати на виборах за його «паперову» партію на чолі з професійним говоруном Луценком. Інакше ризикуємо отримати парламент, схожий на президента.
6. Спонукати його до конкретний дій і застерігати від інших дій (не менш конкретних) в межах його розумових і юридичних можливостей (надзвичайно скромних, на жаль). Тобто, звістка про його наступний «вояж з лапостисканням» повинна автоматично виводити нас на Майдан.
7. Безкомпромісно вимагати негайної відставки кожного високопосадовця, який заговорить про необхідність переговорів з терористами і спеціального статусу для Донбасу – чим би вони не виправдовували такі вимоги. Адже це і є справжні зрадники.
8. Необхідно також організувати майдан за введення військового стану, відновлення ядерного статусу та законодавче забезпечення цивільної зброї для населення.
Останнє – швидше вимога до майбутнього парламенту, на жаль. Ризикуємо не дочекатись – адже наслідки ще 2-3 лапостискань страшно навіть уявити. З давнини ж відомо: сотня баранів, очолюваних левом, сильніша, ніж сотня левів, очолюваних бараном….

Вперше опубліковано у квітні 2014 року.

Вопреки собственным убеждениям, вынужден писать на русском, поскольку эпидемия этого странного заболевания косит исключительно русскоязычных.
Основные симптомы: упорное и безапелляционное требование изменения государственного строя Украины на федеративный, протекающее на фоне полного непонимания основ государственного устройства и значения термина федерация, неспособность сформулировать собственные политические требования,  упорное нежелание слушать собеседника, говорящего на украинском языке.
   Заболевание вызывается неизвестной нашей науке бациллой, выведенной в России в качестве биологического оружия. Передаётся посредством российских СМИ (главным образом – телевидением).  Угрожает  территориальной целостности Украины, в тяжелой форме может вызывать необратимые  повреждение мозга больного (если таковой у больного имеется). 
   Cитуация усугубляется тем, что подавляющее большинство украинских граждан, страдающих федеразмом, в той или иной степени являются патриотами Украины и при условии успешного излечения могли бы принести ей большую и неоспоримую пользу. В затуманенном болезнью сознании требование предоставления финансовой самостоятельности родному региону переплетается с необходимостью предоставления этому региону статуса федеративного округа.
  На самом деле общего между этими требованиями немного. Если посмотреть трезвым глазом. Субъект федерации – это «недогосударство», хотя и не в том смысле, который придают этому слову злые кремлёвские гномы - недопрезиденты. Другими словами, это политическое образование, похожее на государство, но не обладающее суверенитетом.  Все известные федерации создавались путём  объединения нескольких государств (как правило – перед лицом общего врага). 
   Причиной возникновения федерации является то, что государства, объединяясь перед внешней угрозой, которой не могут противостоять поодиночке, стараются при объединении сохранить присущий каждому из них жизненный уклад (особенности налогообложения, представления о справедливости и нормах общежития, существенно отличающихся в разных культурах и отражающиеся в системе судопроизводства, уголовном и гражданском законодательстве). Проще говоря, создавая государство и делегируя ему функции обороны, внешней политики, государственной безопасности и ряда других функций, субъекты федерации (бывшие независимые государства) сохраняют за собой независимые парламенты, законодательства, суды, органы охраны правопорядка и государственного управления. 
   История не знает случая создания федерации на базе унитарного государства. Наоборот, федеративные государства стремятся со временем превратиться в унитарные. Иначе и быть не может. Ведь унитарное государство более эффективно. Оно имеет один государственный аппарат, а не несколько, а значит – лучше, эффективнее и дешевле управляется. А культурные, этнические и прочие различия, ставшие причиной федеративного устройства в прошлом, в процессе совместного сосуществования на протяжении долгих лет в составе одного государства – неминуемо сглаживаются.
   Зачем нужна федерализация Украины Путлеру – понятно. «Недогосударство» легче объявить государством и «убедить»  его руководство «добровольно» отдаться России. Особенно, если делать это под прицелом хорошо обученных террористов. Конечно, для фашистского режима абсолютно безразлично, что аннексировать,  Донецкую область или Донецкий федеральный округ. Скажете: область не имеет права выходить из состава Украины? Ну и что! Крымская автономная республика тоже такого права не имела. Очень ей это помогло? 
   На самом деле в современных условиях главная трудность не захватить, а удержать чужую территорию. Это даже Путлер понимает. Федерализация призвана смягчить последствия оккупации для России, поскольку у порабощённого населения создаётся иллюзия, что оно не является жертвой насилия, а сделало свой осознанный выбор. Так легче смириться с ролью жертвы, внутренний моральный компромисс требует меньших усилий. 
Украине федерализация точно не нужна, так как никаких благ она не принесёт, а государственное управление, и без того неэффективное, ещё более усложнится и вздорожает. В случае моноэтнического государства, да ещё с одной превалирующей религией, никакой полезной нагрузки федерализация нести не может.
   А вот зачем это нужно больному федеразмом?  Ему федерализация тоже не нужна, только он этого не осознаёт. На то он и больной. Ввести второй государственный язык федерализация тоже не поможет.  Единственное место в Украине, где русский язык является государственным – это Крым. Большинство населения Украины хорошо знает, где сейчас Крым, и не допустит введения второго государственного языка или делегирования полномочий по введению второго языка субъекту федерации. 
   Само существование АРК и статус русского языка в нём противоречит Конституции Украины и является подарком холуев-коммунистов их кремлёвским хозяевам. Что дал федеральный статус крымчанам, кроме права на первоочередную аннексию? 14 тысяч чиновников - тунеядцев в самом дотационном регионе Украины!  Экономического роста федеральный статус Крыму точно не обеспечил.
   Что действительно нужно сделать для того, чтобы обеспечить финансовую независимость регионов? Принять новый закон, распределяющий налоги (например: 40% - в государственный бюджет на общегосударственные нужды, 60% - в бюджет региона). Вот и всё! Никакой федерализации для этого не требуется. 
Поможет ли такая реформа Украине? В краткосрочной перспективе - трудно сказать. Отрицательным эффектом станет разный уровень оплаты бюджетников в разных регионах. А ведь бюджетники – это не только чиновники. Это, в основном, врачи, учителя, и другие социально полезные элементы. А поскольку все эти категории граждан могут свободно перемещаться по территории Украины, лучшие специалисты соберутся там, где лучше платят, следствием станет разный уровень медицины, образования, культуры в разных регионах, что вызовет нарастание социальной напряженности. 
   Положительным эффектом должна стать заинтересованность местного руководства в успешном развитии бизнеса в регионе (чтобы денег стало больше) через заинтересованность в конечном результате (больше налогов собрали – больше денег в регионе останется). Ведь сейчас «губернатору» важнее иметь хорошие отношения с центральным руководством, распределяющим финансовые потоки, чем заботиться о развитии бизнеса в своём регионе. 
   Однако это – в идеале. На практике, с учётом того, что в  регионах, стремящихся к федерализации, избирают в местные органы власти таких же монстров, как в Крыму,  результаты будут тоже – как в Крыму. Эти люди искренне считают, что смысл бизнеса – не в прибыли и выплачиваемых с неё налогах, а в откате. Пока мер города, изучая представленный ему инфраструктурный проект, будет говорить подрядчику «я здесь себя не вижу» - ситуация не изменится. 
   Лично я вовсе не против финансовой независимости регионов. Ну хотят жители Донбасса сброситься на дотацию угольной отрасли  (12 миллиардов гривен в год), чтобы не отягощать государственный бюджет – так почему бы им это не разрешить.  И Донбассу приятно – не нужно никого кормить…  Сейчас Донбасс дотируется (в том числе и за счет ненавистных ему львовских бандеровцев). А вот Харьков и Днепропетровск на первый взгляд выиграют – ведь эти области являются крупными донорами бюджета. Но это только на первый взгляд. Весь этот большой хай насчёт финансовой независимости подняли «местные элиты» восточной Украины, поскольку вполне обосновано полагают, что грабить государственный бюджет больше не смогут. А при финансовой самостоятельности они могли бы ещё долго грабить родной регион, пока его жители проснутся… 
   Ну заботятся жители Донбасса о Ахметове, беспокоятся, как бы ему не разориться, хотят предоставить ему для разграбления полномасштабный областной бюджет, раз уж государственный стал для него недоступным – так ведь это их право. Почему бы не пойти им навстречу? 
   На самом деле, немедленную экономическую выгоду от финансовой самостоятельности регионов получат только Киев и Западная Украина, поскольку в этих регионах наиболее зрелое гражданское общество. То есть, способное выбрать наименее коррумпированных  руководителей и наиболее эффективно их контролировать. Последнее особо важно. Поэтому куда больше финансовой независимости для своего региона я хотел бы получить возможность контролировать расходы местного бюджета. Это ведь совсем не трудно! Если захотеть…
   Достаточно принять закон об обязательном размещении в интернете информации о всех расходах местных бюджетов, с указанием стоимости приобретения товаров и услуг, а также наименование поставщика. Во многих странах Европы это уже сделано. Наши коррумпированные руководители не хотят. Значит – мы должны хотеть. Очень сильно, сильнее, чем они не хотят. И тогда, если председатель областного исполкома вместо ремонта городской канализации для нас приобрёл лимузин для себя, мы сможем не только решительно, но и оперативно (что немаловажно) выразить ему наше мнение о нём и его месте в этом мире…
   В длительной перспективе даже для жителей восточных областей введение финансовой независимости принесёт неоспоримую пользу. Увидев существенную разницу в уровне жизни у себя и в западных областях, жители Востока будут вынуждены найти ответ на вопрос: почему у них там так хорошо и где же наши деньги? Кого мы кормим теперь? Так что финансовую независимость можно вводить. Но только на уровне областей! 
   Ведь в Украине нет ни единой безнадёжной области, начисто лишенной промышленности и не способной свести концы с концами даже по минимуму. Ну разве что Крым. Так ведь о нём временно заботится Путлер… А вот на районном уровне ситуация иная – поскольку промышленность сосредоточена в крупных городах, сельскохозяйственные районы (а их около половины)  без дотации – не жизнеспособны. Ведь сельхозпроизводители от уплаты налогов почти освобождены. (Может быть, именно поэтому цены на продукты в Украине – одни из самых высоких в Европе…). Как бы там ни было – введение финансовой независимости на уровне районов (а тем более на уровне сельсоветов!) загонит в коллапс всю страну. 
   Возможно, это тоже чей-то коварный план. Ведь любую идею можно дискредитировать, доведя до абсурда.  
Теперь – самое важное: как лечить федеразм? Как и всякое другое инфекционное заболевание! Главное – перекрыть источники умышленного заражения (российское телевидение и прислуживающие ему некоторые украинские каналы).
    Кстати:  то, что происходит в России – это не федерация, а система откупов, характерная для поздних рабовладельческих  и ранних феодальных государств. Россия унаследовала эту систему непосредственно от Орды. Верховный правитель назначает баскаков (сборщиков дани)  в каждый улус (субъект федерации). Размер изымаемой дани, подбор и снятие баскаков зависят от каприза правителя. Законодательство теоретически существует, даже разное в разных субъектах федерации, но на практике всё равно не выполняется. 
   Требуя от Украины федерализации, Путлер «забывает» рассказать нам о том, что губернаторы в России не избираются, а назначаются лично им (хотя он тоже ни разу не избирался, унаследовав власть от Ельцина), величина налогов, изымаемых в каждой губернии определяется   им же, а несогласных с такой системой судит опять же он… Вы хотели бы жить в такой стране? Уверен, даже страдающие федеразмом не захотят. Просто они ничего этого не знают – зомбоящик об этом молчит. 
   А наше (или уже не наше?) правительство, которое всё это знает, не считает нужным публично разъяснить народу эти «нюансы». Так что каждый из вас, уважаемые читатели, может внести свой вклад в борьбу с эпидемией: если у вас в семье или на работе кто-то страдает федеразмом, дайте ему прочесть эту статью или изложите ему кратко приведенные в ней факты. Тем более, что их нетрудно проверить, полчаса покопавшись в интернете.
    А если клиническая картина сложная:  например, больной будет утверждать, что все самые богатые и процветающие страны мира –  это федерации (США, Германия, Канада и т.д.), напомните ему, что Сомали и Эфиопия – это тоже федерации. Просто об их успехах телевизор умалчивает… Как правило, после этого наступает полное исцеление.
    Если же больной не реагирует – скорее всего, Вы ошиблись в диагнозе. Это не федеразм, а шовинизм. Страшное заболевание, неизлечимое даже в начальной стадии. Бушующая в России эпидемия шовинизма  в ближайшие годы или даже месяцы приведёт к полной  самоликвидации последней империи на Земле.  Дожить бы до этого счастливого дня. 

Вперше опубліковано 31.01.2017.

Відносини між державами нагадують відносини між людьми. Але лише нагадують, бо насправді вони ще жорстокіші. Хулігана, що перестрів вас у темному провулку, годі намагитися переконати чемним звертанням. Воно його лише заохочує дати вам прочухана бо на його думку свідчить про вашу слабкість в переляк, і аж ніяк не про добре виховання. Отож замість чемної бесіди на філософські теми ви будете винагороджені  добрим прочуханом.      Причому реальний ваш фізичний стан і морально-вольові якості в даному випадку не убезпечать вас від фізичних і моральних травм. Нападнику на цьому безперечно залежить. Якщо ви дужий чолов’яга з лютим норовом, то він може залишитись калікою на решту життя. Але це буде потім. Від нападу і травм вас це ніяк не вбереже, а лише принесе (або не принесе, в залежності від вашого виховання і світогляду) моральне задоволення. Якщо ви хочете уникнути сутички і зберегти обличчя (в обох сенсах цього слова) – найкращою тактикою буде одразу грубо послати його туди, куди він гарантовано не піде попри всі ваші зусилля. Це найкращий шанс (хоч і не стовідсотковий) уникнути бою. Можна, звичайно, мовчки зацідити в пику, не вступаючи в дискусію. Якщо ви впевнені, що ваш удар гарантовано вкладе хулігана у лікарню. Інакше – бійки все одно не уникнути… Набагато гірша для вас  ситуація – коли хуліган прогулюється у компанії дівчат. Тоді уникнути бійки ще складніше, адже він намагатиметься справити на них враження, а отже не проявить жодної схильності до компромісу, навіть якщо йому буде дійсно непереливки. Найкраща тактика в такому випадку – попросити прикурити першим. Навіть якщо ви не палите – цей варіант розвитку подій буде набагато кориснішим для вашого здоровя.
      До чого це я? До того, що держави   у відносинах між собою дотримуються логіки якраз такого хулігана. Політик намагається справити враження на виборців або підданих, як хуліган на дівчат.
Побачивши когось, на його думку, можливо хибну, слабшого за себе, політичний лідер намагається за його рахунок справити враження на своїх «дівчат» а може і розжитися чимось корисним. І навіть якщо в ході диспуту він зрозуміє свою помилку в оцінці суперника – відступати вже пізно. Саме тому держави так різко реагують на будь-які, навіть незначні, дії інших держав, які, на думку їхніх очільників, можуть хоча б теоретично зашкодити державним інтересам. Оскільки лідеру держави відступати сором, пробний камінь завжди кидає журналіст або «експерт», тобто людина, офіційно з державою не пов’язана. Потім, якщо реакції немає, або реакція квола, претензію заявляє маргінальний політик. Адже реакції на перший випад могло не бути просто через недогляд. Якщо ж реакції знову немає – претензії починають висловлювати провідні політики, які вже почуяли здобич.  Саме тому держави так гостро реагують навіть на висловлювання якогось маргінала. Їм ніколи розбиратись, поре він ахінею від себе, чи розганяє для когось політичну кампанію. Йому одразу дають по рогах, та й годі. І йому корисно, і його державі не так образливо.
     Тема волинської різанини сплила не сьогодні і не вчора. Я чудово розумію, що цю ганебну сторінку Українсько – Польської історії розкручують кацапи та їхні прислужники. Бо ні Україна ні Польща дивідендів від уважного розгляду цього питання не отримають гарантовано. Складна історія стосунків між нашими народами розпочалась у сиву давнину. Можливо колись я напишу про це детально, але зараз достатньо сказати, що вона не сприяла довірі між нашими народами. Поляки в нашій спільній історії  набагато більш завинили, ніж українці, але не тому, що ми добріші і людяніші, а тому, що вони жили в більш виграшних умовах по відношенню до нас. Адже саме нам діставались всі удари дикого степу. Думаєте, вони були нам вдячні за захист? Не більше, ніж зараз. Просто вони мали можливість щось урвати у послабленого черговою ордою сусіда – і уривали. 
      Позицію поляків у другій світовій війні зрозуміти можна. Але аж ніяк не виправдати. Бо це позиція лютого і безпринципного ворога. Красна армія вдарила полякам у тил, значною мірою спричинивши їхню поразку у другій світовій війні. Як не дивно, вони мали всі шанси зупинити німців, якби не кацапи. У 1943 році польський уряд у вигнанні дійшов висновку, що Німеччина приречена. Отож – ділити світ по-новому будуть кацапи. А вони прийшли на територію Польщі під гаслом захисту братніх українців. І дарма, що українці кацапів про це не просили, і дарма, що Україна була окупована кацапами виключно через підлу зраду поляками українців у часи Пілсудського і Петлюри. Було прийнято рішення усунути причину, що призвела до завоювання їхньої країни, як вони її розуміли. Тому що справжньою причиною була їхня ж підлість і зрадливість. Якби Україна вберегла самостійність, другої світової війни могло і не бути – її призвідники кацапи просто не мали б ресурсу для спроби завоювати Європу.  Але менше з тим – було вирішено просто виселити всіх українців з території, яка до війни належала Польщі. Для цього польські партизани розпочали терор проти українського мирного населення. Звичайно, вони б цього не робили, якби могли передбачити наслідки.  Так само, як хуліган не нападав би, якби здогадався, що має справу з професійним боксером. Але українці мали репутацію занадто мирного народу, щоб вижити в цьому світі. Керівництво УПА не мало змоги захистити мирне українське населення – українські села межалися з польськими, у кожному гарнізон не поставиш. Тому вони постали перед простою, але важкою альтернативою – масово втікати всім людом зі своїх домівок, де вони прожили не роки, а віки, чи організувати зустрічний терор. Вони обрали друге і у мене не повернеться язик звинуватити їх у тому, хоча мені і гидко навіть уявити те, що відбувалося. Але на війні мораль відходить на другий план. На жаль. Війна вся аморальна, як явище, і шукати в ній благородство – марна річ. 
     Після утворення незалежної України наші і їхні політики вирішили (і цілком слушно) замовчувати цю сторінку історії, щоб не роздмухувати ворожнечу. Рішення було прийняте на рівні парламентів. Далі ви знаєте. Спочатку польські журналісти, потім маргінали, а за ними і провідні польські політики почали розкручувати істерію про бідних кресовян, замучених лютими бандерівцями. Наша продажна влада мовчала, як боягуз перед хуліганом. Наслідком стало грубе порушення Польщею міждержавних угод з Україною, прийняття резолюції, у якій українців звинувачують у геноциді поляків. Це при тому, що української держави юридично тоді не існувало, на відміну від польської, а геноцид – це предусім  державна політика. З точки зору законодавства мала місце громадянська війна (бо учасники з обох боків були громадянами однієї держави – Польщі). Замість адекватної відповіді – як мінімум симетричної (прийняття аналогічного акту про жертв польського геноциду нашої нації, на що ми мали куди більше юридичних підстав), наша окупаційна влада випустила на світ божий цілу зграю «експердів», які почали срати нам у мозок істериками про користь поміркованості, потребу «бути розумнішим» і ризик втрати головного союзника.  
        Щоколадний барига поїхав плазувати перед пам’ятником вбитим полякам, зневаживши пам'ять вбитих українців. Бо що до українців вальцману – чуже йому не болить. Отримавши таку реакцію, поляки зробили наступний крок, неминучий у цій ситуації. Почалися марші кресовян та їхніх нащадків з випадами проти України та гаслами «Смерть українцям». Коли СБУ заборонила їх організатору вїзд до України, поляки нахабно почали погрожувати розірванням стосунків. Барига злякався і скасував заборону, заохотивши ворога до наступних кроків. 
         Сьогодні вже маємо заяву їхнього «папи» http://fakty.ua/229599-kachinskij-postavil-ukraine-ultimatum-ili-polsha-ili-upa  з вимогою переписати власну історію так, як це буде приємно полякам. Наступним кроком буде вимога переписати конституцію. А чого ж? Чому лисому недоробленому гному можна, а йому – ні?! Адже Україна стоїть у позиції бздуна, що не наважується на відсіч. Кацапія анексувала нашу територію, веде проти нас неоголошену війну, а ми навіть дипломатичні стосунки з нею не розірвали, навіть ворогом назвати боїмося. То чого полякам нас боятися? 
       Чому претензії Польщі адресовані саме Україні? Від німців і кацапів поляки постраждали куди більше, ніж від нас. А справа в тому, що німці і кацапи своєю поведінкою не дають підстав сподіватись полякам щось отримати від них (крім удару в рило). Тому і товчуть слабака, тобто нас. І не важливо, що вони роблять чергову фатальну помилку, внаслідок якої вмиються кровю. Вони вже не раз це робили, не раз вмивались, але так нічому і не навчились.  
       Чим бучнішу істерію роздмухають поляки – тим важче їм буде зупинитися. Тобто - нам їх зупинити. Якщо на початку цієї істерії було досить демаршу, потім – парламентського акту, то зараз катастрофу може зупинити лише розрив стосунків з цим урядом – аж поки до влади в Польщі не прийде хтось адекватніший. Але вже зрозуміло, що наша окупаційна влада на це не спроможна. Отож події розвиватимуться далі прогнозовано і невблаганно і закінчаться повномасштабною війною з Польщею. Таким чином, нинішня влада веде нас до війни на два фронти. І лише її усунення допоможе запобігти катастрофі.
        Звичайно, можна слухати «експердів». Їх багато зараз у телевізорі, на будь-який смак. Тих самих, що радили нам виявити розум і толерантність до поляків. Вони розкажуть вам, що все це несинітниця, ми братні народи і найближчі союзники, що Польща не має шансу на повну перемогу, що для неї війна стане цілковитою катастрофою, а тому вони ніколи не наважаться напасти.  Характерно, що ще зовсім нещодавно ті ж самі експерди говорили нам ті самі розумні речі, але про росію. І шельмували «свободівських» аналітиків, які добрих десяток років попереджали нас про неминучу кацапську агресію і радили готуватись. Єдиною різницею в підходах до України є те, що кацапія розраховує на свою ядерну зброю, яка, на їхню хибну думку, убезпечить їх від розплати. Їм здається, що лише вони можуть воювати на нашій землі, зрівнюючи з землею наші міста і знищуючи кращих синів нашого народу, а от нам до них зась – бо в них бонба! Поляки ж покладаються на те, що їх від розплати захистить НАТО. От і вся різниця. І ті і ті впевнені, що навіть якщо нічого не виграють, то принаймні нічого і не втратять внаслідок війни.
        А може все таки розумніше послухати тих, хто своєчасно і заздалегідь попередив нас про кацапську агресію? Почути їхні цілком логічні аргументи, що історично Польща такий самий ворог України, як і росія, і ще велике питання, хто з них приніс більше горя стражденному народу нашому, що у Польщі живе мінімум 2 мільйони вимушених переселенців з України, виселених сталінським режимом та їхніх прямих нащадків, які побачили цілком реальну, на їхню думку, можливість повернутися на рідну землю, вигнавши звідти українців. І щоб без війни переконати їх у помилковості їхніх оцінок – потрібні фахівці, що володіють потужним даром переконання. Звичайно, Україна витримає і війну на два фронти. Але якою ціною? Як мінімум ми заплатимо кровю патріотів, як максимум – втратимо Волинь і Галичину.
       Звичайно ж, цивілізований світ не визнає анексії, як не визнає зараз анексії Криму. Звичайно ж, нас це дуже втішить, переконавши у власній правоті, толерантності і високій духовності. Ну, крім тих з нас, хто втратить свої домівки, як втратили їх сотні тисяч, а може і мільйони щирих патріотів України з Донбасу і Криму. 
Що ми втратимо, розірвавши стосунки з Польщею? По-перше – добрячу частку в загальному потоці стурбованостей і занепокоєностей, невпинно генерованих Заходом. По-друге – нашого адвоката в ЄС. Щоправда, адвокат з поляків приблизно такий, як був з дідуся Леніна. (Для тих, хто не в курсі – після отримання диплому юриста він одразу вступив на службу до реномованої адвокатської компанії, де йому, як початківцю, доручили три прості і виграшні справи. Але Ленін зумів здійснити неможливе – програти всі три. На те ж він і геній. Тому і вирішив, що робити революції в нього вийде краще.)
       Ні асоціацію, ні безвізовий режим, ні військову чи там фінансову підтримку Україна від ЄС так і не отримала, за три роки після початку війни! То може, це і не адвокат зовсім, а лише розрекламований піарник? А якщо і адвокат – чи не краще від такого здібного відмовитись?  А от виграти ми можемо дуже багато – мир з Польщею. Збережені життя патріотів і домівки їхніх рідних. От тільки не при цій владі. Отож усім, хто верещить «не заважайте легітимним красти, а то путін нападе!» може варто задуматись, принаймні тим з них, хто не мерзенні агенти ворога, а прості недоумки.  І всім разом – на Майдан? Чи чекатимемо далі, сподіваючись, що патріоти своєю кровю за все заплатять?

Вперше опубліковано 26.07.2016.

- Привет, Покемон!
- Здравствуй, Вова!
- Ты как с Президентом разговариваешь, медвежая морда! Государственный престиж поганишь?!
- Так здесь же нет никого…
- А я?!!!
- А ты же говорил, что мы друзья. Помнишь, тогда, в спортзале. На камеру говорил!
- Ммм… извини, Димон… Все время забываю, что ты дебил…
- И ещё говорил, что к Президенту нужно относится уважительно. А сам обзываешся…
- Ну да… а ты здесь каким боком?
- Так ведь я тоже Президент. Ну был, в смысле… Ты ещё говорил, что Президент – это на всю жизнь. Как триппер…
- Когда это ты им был?!
- Перед тобой!
- Не гони! Передо мной этот синяк был… забываю, как его…
- Ну это… между тобой я был…
- Ещё раз скажешь, что меня двое – язык отрежу! Даже наедине не смей! Даже мысленно! Это Главная Государственная Тайна Империи! Отложи в своей большой пустой башке: он – это я! Тьфу ты, черт, заговариваться с тобой начал! Так вот: я – это он!! Прямо в водянке запечатли, раз мозгом не богат!
- Так я же не в том смысле…
- А я в том! И запомни ещё одно: ты не Президент, ты местоблеватель… ну это, местобля… Короче, ты мне место на троне грел, пока я ваньку валял!
- Какого Ваньку? Иванова, в смысле? Которого?
- Две мысли зараз для тебя уже много. Не пытайся осилить третью! Я к тебе, собственно, по делу. Сразу хотел сказать, да ты меня с порога заманал! Скажешь Мутному, что я всё порешал. Разрулил, короче… Пусть шлёт своих спортунов в Рио! Спасибо МОКУ! Не подвели, дорогие мои! Но до чего же сука дорогие! В общем, скажешь взять всем запасные трусы (мало ли чего, а до дому далеко), по два ведра водки и трехнедельный запас мочи. Пусть скажет Конежоповичу, чтобы обеспечил. Все, иди!
- Да откуда у Конежоповича водка?! Его архаровцы у хохлов спирт за танки выменивают. Он хотел впроситься, а они морду кирпичом – знать мол ничего не знаем, танки в ходе наступления уничтожены!
- Мочой пусть обеспечит, идиот!
- Тык… у них эта… своя вроде должна быть. Как же без этого?
- От их мочи писсуары лопаются! Кстати, передай: там, в Рио, ссать только в кусты. Предварительно проверив, чтобы там никого не было! Техника безопасности – прежде всего. Пусть им Мутный скажет – кто хоть раз в туалет там сходит – может домой не возвращаться. Нет, не то, глупость сказал! Того в мешок – и домой без разговоров! В целлофановый! И семью в общагу выселим. Нет, фиг в общагу – на дерево! Самому интересно – чем их Мутный так нашприцевал? Самому может попробовать?... Да нет, не хочу рисковать… Вдруг оно с ботоксом не сочетается… Да, кстати – Конежопович то ещё тупее тебя будет, чурка нерусская, так что ты сам к нему зайди, объясни важность момента. А то ещё у спецназа наберёт, ему ума хватит. А там все на стероидах и анаше. Или в стройбате. У тех вообще пи… В их спирте мочи почти нет. Скажи, пусть у Александровцев возьмёт… У тех питание хорошее, режим, трезвость и всё такое… Вокал – дело тонкое. Это тебе не спорт… И проверь, чтобы группа совпадала! Лично проверь! Мутному не поручай, а то напетляет, как прошлый раз…
- Так группа – это у крови. Ну… вроде бы… Ты чего?!
- Группа сейчас у тебя будет! Бегом выполнять!
- Подожди, а водка как же?!
- Довели страну – премьеру похмелится нечем… ты вообще-то закусывай. Тогда наутро легче…
- Да нет, ты не понял…
- Тебя хрен поймёшь. Без опохмелки – то. То-то я гляжу – глаза на выкате и улыбка дурацкая… Скажу Золотцу, пусть занесёт тебе канистру из моих запасов. Старый хохляцкий спирт, довоенный, не нефтяной – натуральный. Только не разбавляй, а то не вставит…
- Да я про олимпийцев! У меня ещё бацькин самогон есть. Немного, в смысле… На сборную не хватит… ИМ где водку брать?
- Так ведь ещё в двухтысячном я их секретным указом приравнял к силовикам. В смысле самогоноварения. В смысле не наказывать. В смысле их за самогон. Тьфу, черт, набрался от тебя… Я что-ли им гнать должен?! Дома пусть наберут! И Конежоповичу скажешь, чтобы выдал им по две 10-литровые канистры, каждому, а то так и попрут с вёдрами, идиоты. Всё объяснять надо. Прямо как тебе… Новые только пусть даёт, жлоб тувинский, не из-под соляры. А то в самолёт не пустят. Сейчас и зайди!
- К Конежоповичу?! С утра?! Боязно… он то точно не похмелялся. Пусть он сперва Мутного отделает, а я попозже загляну…
- Не дрейфь, с порога кричи, что от меня пришел, тогда не посмеет… Да погромче кричи, он глуховатый стал последнее время… С тех пор, как «Протон» не взлетел… Ну, не то, чтобы совсем не взлетел, но в общем, ты помнишь…
- Слышь, ты это… МОКрым много дал?
- Может тебе ещё сказать, кому и сколько?! Расписки показать?!
- Да нет, я в смысле… денег-то нет…
- Это ты доступно крымским бабкам впарил, идиот… Это ты военным крымским должен был сказать. Это их возвеличивает… Держаться… Если только не конкретизировать – за что… Ну, в смысле, возвеличило бы, если бы ты не перепутал. Но это полбеды. Ты зачем, баран, военным гречку пообещал?! Они со сталинских времён ничего другого не ели! Гречку надо было бабкам обещать! Думал бы, что говоришь – сейчас бы не шамкал…
- Ты обещал новые импланты…
- Где я их сейчас возьму?! Они ж под санкциями! Или под антисанкциями?.. Не-а, под антисанкциями мясо... Вот снимут санкции – враз вставлю. Если ещё будет куда…
- И где бы я бабкам гречку добыл? Вояки-то не отдадут, у них другой жратвы нет, как оказалось…
- Димон! Я же сказал «пообещать» а не «дать». Если ты такой идиот, что ничего запомнить не можешь – заведи записную книжку. А лучше две, как у меня.
- И что, помогает?
- Не-а. Забываю записывать…
- Что записывать?
- Твои приказы, идиот! Мысли свои забываю записывать… эпохальные… Забываются, проклятые…
- Может, это и к лучшему?
- Ты что плетёшь?!
- Ну вот забыл бы записать крымнаш, глядишь, и я с зубами был бы…
- Ты сейчас реально без зубов останешься. В смысле – без всех… Иди работай, я тебе посильное задание дал…
- Так я за деньги…
- Зачем тебе деньги – живёшь на всем готовом, паразит социальный…
- Ты это, не серчай… я же премьер… мне полагается знать, откуда ты деньги для МОКрых брал… формально я за них отвечаю. В смысле, за деньги, а не за МОКрых…
- Не ссы, Покемон. Бабло из Фонда Национального Благоразумия. Последнее, блин. А МОКрые так дело повернули, что ещё федерациям башлять…
- Каким федерациям?
- Всем. Ну, кроме легкоатлетической, этим уже поздно…
- Боже, это сколько же ещё надо?! Где брать?!
- Из Пенсионного Фонда возьмём, не беда.
- Бога побойся! Пенсионеры второй месяц без пенсий!
- Насчет Бога – не по адресу. Это к Гундросу. Он наместник, у него доверенность, я в их тёрки не лезу… А спорт – это святое. Скрепа…
- Вова, очнись! В стране людям жрать нечего!
- Сколько, говоришь, у нас пенсионеров?
- Миллионов тридцать. За вычетом тех, что на Дальнем Востоке…
- Ну вот! А ты говоришь «жрать нечего»! А что, тех, на Дальнем Востоке, китайцы уже сожрали? Счет им выставить, за ценный источник белка…
- Да нет, наоборот, они туда на ПМЖ свалили, неофициально. Там жить дешевле – не знаю, почему…
- Откармливают? Резонно… Китайцы – они мудрые. Нам бы у них поучиться… Кстати, Конь Педальный туда собирается, так ты по пути занеси ему средство от кашля… Там кашлять нельзя… Уже не можем мы себе позволить там кашлять, те дни блаженные прошли, как сказал поэт…
- Так это же уздечка!
- Ты занеси, он поймёт. Поэт, всё-таки. Не такой мудак, как ты… Хотя это ещё как посмотреть… Катар ему в печёнку… Скажи – Президент прислал. Лично! А на словах велел передать: не дай бог хоть раз там закашляешься – домой не возвращайся. На твоё стойло – тысячи претендентов. Моложе и интеллигентней… А в Китае ещё до хрена земли не паханой. На Тибете. И воздух там свежий, для здоровья пользительный… Ты записывай, не стесняйся, передать–то надо дословно. Ну, по пути заучишь… Ступай. Стой, куда попёр?! Не слышишь – телефон звонит? Кто это тебе с утра наяривает? И аппарат новый… что там на диске написано? Нету диска, написано «ЧМО»… Что, То Самое? И о чем это ты с ним говоришь, мне не докладывая? Бери, бери трубочку, не стесняйся, а я послушаю…
- Да не хочу я с ним разговаривать! Опять о преимуществах демократии парить будет…
- У-уу гнида черножопая! За мои башли тебе лекции по политологии читает?! Ну я ему заплачу в следующий раз…
- Ты что, и ЕМУ платишь?!
- А ты думал - куда стабфонд делся-то? За любовь платить надо. А за крутизну тем более… Заплатил, кому надо – и делай что хочешь… Главное – чтобы не наоборот… Ты бери, бери трубочку…
- Да пусть мне лучше руки отсохнут!
- Сейчас сделаем…
- Положь биту, я же твой друг! А…

Раптово прокидаюся, стираю з чола холодний піт (це у жарку липневу ніч!), вимикаю будильника і занурююсь у гіркі роздуми.
Чим же це я так Господа прогнівив, що всяка нечисть сниться? Та ще і вражою мовою говорить. Хоча б мову людську вивчили, якщо вже мають нахабство добрим людям без дозволу снитися…
Чим же це таку муру мені навіяло! А, згадав – знову новини читав перед сном… Про Олімпіаду… Спостережливі співввітчизники вже мабуть помітили, що за два з половиною роки московію, яка порушила всі закони, як Божі так і людські, не виключено з жодної міжнародної організації. Не треба про Велику сімку – це неформальний клуб істот, які ненавидять одне одного але мусять терпіти задля примноження статків. Біда в іншому. Я достатньо пожив на Заході, щоб зрозуміти: їхня цивілізація тримається на трьох китах. Це Брехня, Жадібність і Підлість. І поки путін платить – ніхто нізвідки його не виключить. Західний світ все одно не зміниш, бо ніяких людських рис у його владцях помітити не вдається… Але сумно не це. Гірко, що у кацапів після двох з половиною років війни, диких втрат від обвалу нафти, санкцій і антисанкцій, все ще є гроші. Принаймні – на спорт. А значить, найкращі з нас і далі гинутимуть під вий їхніх снарядів (начинених нашим цирконієм) і завивання політиків про мир і мінські угоди…

Вперше опубліковано 15.01.2017.

Потихеньку еволюціоную поглядами в міру набуття життєвого досвіду. Ніколи не приховував своїх поглядів про необхідність роздачі довгоствольної зброї на руки, для домашнього зберігання, всім військовозобов’язаним. Звичайно, без права носіння по вулиці до оголошення військового стану. Просто тому, що це об’єктивна потреба виживання держави в умовах війни з сильнішим і агресивнішим сусідом. Хто не вірить – спитайте кубинців. Вони точно знають, як це робиться. І річ не в тім, що я так вже безмежно люблю нашу злодійкувату державу, а в тім, що в нинішніх умовах виживання держави, навіть такої, як маємо зараз, є необхідною умовою виживання нації. Навіть найтупіші вже мабуть зрозуміли, що наша поразка у цій війні матиме наслідком «братній» геноцид, який український народ навряд чи переживе.
Отож тут немає чого обговорювати. Порівняно з вищою метою – виживанням українців як нації, такими можливими негативними наслідками, як погіршення криміногенної ситуації можна і треба знехтувати. Крім того, такі заходи дали б додатковий бонус народу – можливість захищати своє житло. І примусило б владу рахуватись з думкою народу щодня, а не тільки влаштовувати дурне шоу під час «виборів» імені чергового підрахуя. Принаймні про вибори на окупованих територіях і особливий статус донбасу за таких умов навіть не йшлося б. Влада просто позбулася б можливості принагідно продати державу і український (ледве не написав «свій») народ. Саме тому це життєво важливе питання досі не вирішене і не вирішиться без тиску суспільства.
А от з короткостволом складніше, особливо з дозволом на приховане носіння. На перший погляд недоліків більше, ніж бонусів. Оскільки крім професійних злочинців навколо повно просто психічно неврівноважених людей. Причому, з огляду на неподобства, що нас оточують, і явну тенденцію до збільшення їх кількості попри всі наші зусилля, кількість цих психічно неврівноважених теж буде зростати. Отож виникало слушне питання: чи є відчуття захищеності від власного пістолета, часто абсолютно невиправдане, достатньою компенсацією за зростання насильства, викликане наслідками нервових зривів? Адже скажімо для прикладу, відома письменниця, яка через відмову в спілкуванні українською мовою кинула в обличчя касиру пригоршню мідяків, маючи пістоля цілком могла б в даній ситуації пристрелити ту касирку як собаку і тим зруйнувати одразу дві родини – касирки і свою власну. А так – вони розійшлися незадоволені одна одною, але принаймні живі і не на нарах. Як прорахувати, що переважить – я не знав, а тому утримувався від дискусій на цю тему.
Однак влада вирішила це питання за нас. Всенародновідомий собаков видав 4000 короткостволів нинішнім владцям. Тобто держава визначилась за нас: боярам – зброя, холопи – мішень. Про рівність громадян перед законом ніхто вже навіть не згадує, і в проституційний суд ніхто навіть формального позову не подав. І не дивно, адже всі, хто має право туди звернутись – зброю вже отримали. Отож ми, як громадянське суспільство, просто не маємо вибору – мусимо боротись за вільне носіння короткоствольної зброї.
Для тих, хто любить конкретику, живий приклад:
Якби ми вибороли це право раніше, а не жували губу, як ми це любимо і вміємо, наслідки відомого інциденту були б зовсім іншими: у цьому світі стало б на двох пашинських менше, у зв’язку з чим повітря стало б чистішим, санітарно-епідеміологічна обстановка в країні покращилась, а депу-таті відчули б, що їхня недоторканість необмежена тільки юридично.
Бо дуже схоже, що оскільки ми так і не наважились відкрити сезон полювання на них, вони відкрили сезон полювання на нас...

Вперше опубліковано 07.11.2017.

Не впевнений, що є сенс шукати складне пояснення там, де існує просте.
Як казав колись Аркадій Райкін: У нас є все! Але не для всіх!
Іншими словами – усіх багато, а усього – мало.
Наші нинішні владці не дають нам жодних підстав вважати їх людьми.
Чи можна вважати людиною преза, що ховає під час війни гроші по офшорах (у той час, коли голодні бабусі несуть волонтерам останні сто гривень у скоцюблених руках) і наживається на торгівлі з ворогом і виробництві цукерок на ворожій території? Хіба можна вважати істотою розумною міністра внутрішніх справ, який заявляє, що співробітник ввіреного йому міністерства кинув гранату в інших співробітників його міністерства, а винна у цьому, звісно ж, «Свобода»?
Усвідомивши, що вони самі відмовили собі у статусі Homo Sapiens, подивимось на них тверезим оком зоолога, не намагаючись ускладнювати поведінку простіших організмів.
В умовах нестачі кормової бази у тваринному світі розгортається внутрішньовидова боротьба – найжорстокіший варіант природного відбору, що підтвердить кожен біолог.
Нестача кормової бази зумовлена трьома факторами.
1. В ході природнього відбору господарники стали настільки міцними, що господарство вже їх не витримує.
2. Маємо війну з московією і окупацію частини території (якщо хто досі не помітив).
3. Поголів’я владців неухильно зростає, оскільки санітарний відстріл давно не проводився.
Виборці з унікальною пам’яттю либонь ще пам’ятають колишнього прем’єра, неповноцінного представника загону неповнозубих. Усе почалося з того, що власними стараннями, при дружній допомозі групи товаришів, він у рекордно стислі строки обнулив свій рейтинг і потягнув за собою на дно всю свою «партію». Цим не завагались скористатись закляті друзі з блоку панамських патріотів. Шантажуючи неповнозубого перевиборами, на яких представникам його виду нічого не світило, «брати по крові» змусили його піти з посади. Логіка тут залізна: краще втратити щось, аніж усе. Однак отриманого вистачило не надовго. Кормова база продовжувала скорочуватись. І сталось те, що врешті мало статись – свиноподібні поглянули на неповнозубих неситим оком і примружились ізнову. Врешті, кролики, навіть якщо вони схудли, це ж іще й цінне хутро…
Ось тільки вийшла заковика: свиноподібні забирають останнє, а той, кому нічого втрачати, раптом стає відважним, як пацюк, загнаний у кут одним пітерським уркою. Шкода, до речі, що той пацюк так і не довершив свою справу – мозок виїв та й побіг собі… Але зараз йдеться не про те. Кролики спромоглися на опір, свиноподібні здійняли вереск, як це заведено у них. Не допомогло! Тоді вирішили підкопатись… Звична тактика для цього виду.
За кого вболівати у цьому матчі?
Ні за кого. Рюкзак не винесе двоїх. Якщо нам пощастить – то і одного не винесе.

Сумні події не дають промовчати. Загинуло п’ятеро українських громадян. Пять родин залишились без годувальника.  Сам през вже заявив, що винні будуть встановлені і покарані. Отже, покарано нікого не буде. Подія знакова: вперше в історії України зафіксовано такі масові втрати правоохоронців поза зоною бойових дій. Ворог втрат не поніс, оскільки участі в бою не приймав.
       Не беруся спрогнозувати, хто буде оголошений винним у нашому королівстві кривих дзеркал. Після сумних подій 31 серпня минулого року, коли співробітник МВС кинув гранату в натовп інших співробітників МВС, міністр МВС оголосив винним … ВО «Свобода». Самого міністра ніхто винним не оголосив. Навіть тінь підозри на нього не впала. До чого тут він, взагалі! Він цілком відповідає покладеним на нього завданням: чудово вміє організовувати переслідування українських патріотів, створювати зондер-команди  для ліквідації політичних опонентів (вічна пам'ять Сашку Білому, чиє вбивство ніхто навіть не намагається розслідувати), звинувачувати ворогів режиму у посібництві окупантам, продукувати і розповсюджувати вали брехні.
       Найбільш лякає реакція суспільства: широкі маси без подиву і обурення спостерігають за новими кадрами . Нікого не шокують ні барига – міністр МВС, ні генпрокурор без юридичної освіти, ні загін Універсальних Грузинів, кожен з яких може бути хоч оперним співаком, хоч космонавтом, хоч губернатором, хоч начальником поліції – і все з однаковим успіхом. 
       Сидить тепер през у безкрайньому своєму кабінеті і гірку думу думає... Може, спробувати замість грузинів залучити ескімосів? У них темперамент не такий запальний... А що вони відморожені – ну то й що. Хто у цій владі не відморожений… А що робити? Не українців же запрошувати?! Бо ж серед них можуть трапитись патріоти України, лиха від них потім не оберешся – раптом почнуть з корупцією боротись, правосуддя встановлювати… Як тоді красти?
       І яку ще реформу цьому клятому народові запропонувати?! Перейменували ментів у понтів, собакова в авакова, і що?! Знову невдоволені… Що за народ такий знавіснілий, що з ним робити?! Може кинути все, і гайнути всім разом до своїх, в Ізраїль… Але ж там красти нічого… І куди майно подіти, чесно награбоване – з собою не візьмеш, а продати під час війни важко, доброї ціни не дадуть. А війну закінчити – доходи впадуть, та і народ може всю владу знести, чиїм агентом його тоді оголошувати… Зачароване коло якесь… А майна того зібралось стільки, що від нього вже і траст осліп (очі від подиву повилазили).  Пообіцяти ще щось? Так все, що міг придумати – вже пообіцяв. Не допомагає.
     Але ж терпіння народу не безмежне, навіть наш легендарний, ні з чим не зрівняний терпець іноді лускається… Що ж маємо побажати нашим «обранцям»? Може так: 
НЕ БІЙТЕСЬ СІМНАДЦЯТОГО РОКУ, ЯКИЙ БУВ, А БІЙТЕСЬ – ЯКИЙ БУДЕ…

Вперше опубліковано 05.11.2017.

У четвер, повернувшись з мітингу на підтримку нашого захисника Колмогорова, засудженого окупаційним режимом вальцмана до 13 років ув’язнення за розстріл авто сепаратистів, з величезним зусиллям притамував бажання написати «по гарячих слідах» про одну з найогидніших постатей нашого політичного буття. Дав почуттям охолонути.
З югіком я познайомився під час «революції на граніті». «Познайомився» - мабуть гучно сказано. Принаймні він мене точно не згадає, і слава Богу. Визнаю, що у тодішніх акціях студентського протесту участі не брав. Я саме вчився у КДУ ім. Шевченка (який югік уже закінчував) і щиро не вірив, що режим, який прирік на голодну смерть чверть мого народу, може злякатися студентського голодування. Я виявився не правий, але мова не про те.
Вперше у мене з’явилося непереборне бажання зустрітися з югіком і поновити наше «знайомство» коли його було призначено міністром внутрішніх справ. Не для того, щоб боронь Боже попросити щось для себе особисто. Просто дуже вже хотілось вказати полум’яному борцю з корупцією на корупцію, що коїлась просто у нього під носом, а саме на прохідній МВС. Якби він хоча б одного разу дав собі працю вийти з лімузину і піднятися на другий поверх, міг би зустріти там чудові зразки Корупціонера Неляканого (рідкісного для Європи виду, поширеного здебільшого в країнах Латинської Америки, Центральної Африки і колишнього СССР). Нахабні огрядні дами бальзаківського віку у міліцейській формі, що займалися оформленням довідок про несудимість, безапеляційним тоном базарної торгівки заявляли, що видати таку довідку раніше, ніж за 2 тижні, технічно неможливо. Потім, на октаву нижче, додавали, що точно таку ж довідку можна оформити за 10 хвилин у приватній конторі, розташованій на Кловському узвозі, 3. За зовсім іншу суму, звісна річ. Якщо вже це не корупція, то її мабуть і зовсім не буває на білім світі. Тоді я ще намагався бачити у кожній двоногій істоті без пір’я Людину, тому щиро вважав, що все лихо в тому, що югік проїздить прохідну без зупинки і не знає, що там коїться. Зараз, пригнічений роками і сивиною, все частіше розмірковую про його долю в цьому «бізнесі». Чи була вона, і яка саме…
Прикордонник Колмогоров восени 2014 року розстріляв із табельної зброї автомобіль, що не зупинився на блок-посту. Розстріляв, виконуючи наказ командира. Жінка, що була в салоні, загинула. Її чоловік – сепаратист, що нині переховується у московії, добився того, що нашого захисника Маріупольський районний суд засудив до 13 років позбавлення волі. Апеляційний суд Донецької області затвердив вирок. Думаю, не варто пояснювати, що донецькі судді виділяються навіть на тлі загальноукраїнського «стандарту», а це ой як не просто! Але найдивніше у цій ситуації те, що вирок може виявитись цілком законним!
Річ у тім, що згідно Конституції України Верховний Головнокомандувач у випадку зовнішньої агресії ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ оголосити військовий стан. Не «має право», а саме ЗОБОВЯЗАНИЙ! Порушивши свій обов’язок, вальцман не оголосив військовий стан і досі, вчинивши найтяжчий злочин з усіх можливих – державну зраду.
Спеціально для порохоботів і дебілів (що, по суті, одне й те ж) пояснюю детально.
Військовий стан вводиться не для того, щоб мати задоволення оголосити війну ворогу. Основних причин дві.
1. Переведення всіх ресурсів держави на військові рейки задля перемоги над ворогом.
2. Забезпечення можливості Захисникам Вітчизни залишитись у правовому полі.
Для особливо обдарованих – ще детальніше: у мирний час за навмисне вбивство дають 15 років або довічне ув’язнення, у військовий – медаль або орден. Військовий час – це коли введено військовий стан. Зрозуміліше вже не можу, нехай дебіли мені пробачать…

Таким чином, один високопоставлений злочинець поставив поза законом усіх наших захисників. Бо воювати, нікого не вбиваючи, дуже складно, щоб не сказати - неможливо… Отож будь-хто з них може у будь-яку мить опинитися на місці Колмогорова. Опинитися абсолютно законно – повторюю для любителів законності, які, немов папуги, талдичать, що винним людину визнає лише суд. Дуже зручна позиція для злочинця у державі, де немає суду. Нема суду – нема і злочинців. Замість них – патріоти, які наважились цю «державу» захищати. Бо в них немає грошей, щоб заплатити прокурору чи судді «відпускні».
Судове засідання не відбулося – не з’явився представник Головного ПолітУправління (даруйте – генпгокугатуги). Без попередження і будь-яких пояснень, як сказала адвокат засудженого. Воно й не дивно: адже це не він сидить у вязниці третій рік без вини, над ним не крапає. Яка відстань від Різницької до Орлика? За скільки хвилин можна пішки доправити туди пгокугога, якщо взяти в руки доброго бича? Не знаю, не рахував… Однак зрозуміло, що «корок» на дорозі не міг йому завадити дістатись від робочого кабінету до суду. Що з ним сталось? Скосив ящур? Під час вивчення справи від кричущої несправедливості розірвалось серце? Викрала кацапська ДРГ? (Вони останнім часом почуваються у Києві як удома). Я губився у здогадах, аж поки не повернувся додому. Там з жахом прочитав, що це, виявляється, генпгокугог не пустив підлеглого на засідання суду. Щоб особисто ознайомитись з матеріалами справи (двох років на це вочевидь не вистачило, всенародно відомий читач читає помалу…) і дати цінні вказівки, як геній юриспрденції, могутній настільки, що взагалі не потребує юридичної освіти.
Знов таки: чому дивуватись? Генпгокугог не сидить у в’язниці, після «трудового» дня поїде додому, де чуйна і любляча дружина зустріне його обіймами і не вимагатиме винести геть, козла такого. Чи може все-таки у в’язниці краще? Звідки мені знати?! Це відомо лише самому генпгокугогу, який єдиний має можливість порівняти…
Логіка влади проста у своєму потворстві – тягнути час, допоки люди не втомляться приходити під суд. Бо ж судді теж люди (хоч дивлячись на них цього й не скажеш). Принаймні – їм теж страшно. Як людям.
Коли Югік – Довгий Язик відправився шити рукавиці, я сумував за ним, як за людиною, що втрапила на нари нізащо, очевидним в’язнем совісті. Я щиро вважав тоді, що совість у нього є…
«Загаз у пгокугатузі пгацюють лише люди з ампутованою честю і совістю» - цитата з нинішнього генпгокугога за 2012 рік. Враховуючи, що «кадри» залишились ті ж самі, лише пересіли з місця на місце, а сам автор нетлінної цитати нічим на їх тлі не виділяється, успішно їх очолюючи, виникає кілька неминучих питань.
Коли саме і за яких обставин Югік – Довгий Язик втратив честь і совість? Відбили у колонії? Добровільно погодився на ампутацію, щоб отримати посаду? Чи куми напоїли, за звичаєм, до поросячого вереску, і скориставшись нагодою відрізали все зайве? Відповіді ми мабуть вже ніколи не дізнаємося.
Закони корпорації невблаганні. Один з головних: чужі тут не ходять! Банда, яка вдає з себе нашу владу, походить із далеких 30-х - 50-х років минулого століття, коли номенклатурники, що вціліли у чистках, зорганізувалися у замкнуту касту, поклявшись більше ніколи не чіпати одне одного. І син першого секретаря обкому кпсс, навіть якщо щодо нього цей закон чомусь порушили, ніколи не виклює владне око. Намагатись реформувати цю систему – все одно, що розводити лайно у бочці медом, сподіваючись на радикальне поліпшення смаку. Нова поліція – яскраве тому підтвердження. Без повної люстрації всього правлячого класу з місця ми не зсунемось. На жаль, ця проста і очевидна думка досі не стала надбанням більшості співвітчизників, які воліють і далі тасувати стару засалену краплену колоду, щоразу по-дитячому дивуючись досягнутому результату.
А поки ми гаємо час, тупцюючи на місці і слухаючи, що путін нападе, внутрішні окупанти не гають часу! Зараз вони чинять жахливий злочин – нахабно, відверто демонструють, що держава каратиме своїх захисників. Щоб нікому стало її захищати. Чинять при нашому потуранні! Адже до суду прийшло від сили чотири сотні людей. А мало б бути з півмільйона! Бо якщо ми дійсно хочемо жити по людськи – треба спочатку стати людьми. Задумайтесь! Це зовсім не боляче! Для тих, хто хоче спробувати – наступне засідання відбудеться у понеділок, об 11 ранку. Чи не відбудеться? Від нас це теж трохи залежить.

Вперше опубліковано 39.03.2017.

- Не можу мовчати! - вигукнув Барига. – Поки до ладу не збрешу – ні біса не спиться! Неподобство! Цивільний суд засудив бойового генерала до 7 років ув’язнення! Хто тепер наважиться захищати Україну?! Вимагаю повернення військових судів! Військового мають судити військові. Тоді все військо довірятиме рішенню суду!
Вітаю шановних читачів! Формування феодально-середньовічного суспільства завершується! Залишилось формалізувати його на рівні закону. Ідея суду рівних за походженням не нова і типова для середньовіччя, куди нас нарешті остаточно загнали. Вперше письмово зафіксована на самому початку 13 сторіччя у Великій Хартії Вольностей, що досі править англійцям за Конституцію.
Але чому це право має бути введене лише для військових?! А понти Собакова що, життям не ризикують?! Та щодня ж по лезу бритви ходять, як ті, що у Княжичах… Отже:
«Беркутівців» мають судити «беркутівці»! Тобто, ті, що вже пройшли Собаківську «люстрацію» - тих, хто досі вимушений переховуватись на чужині після розстрілу «Небесної сотні». Думаєте, їм там легко живеться?! Додому не хочеться?! А головне – тоді весь їхній колектив визнає рішення такого суду і не боятиметься стріляти в нас під час наступного Майдану!
А хіба олігархи не ризикують життям щодня?! Бариг мають судити бариги! Хто ще зрозуміє їхню тонку, тендітну душу, що любить грошові знаки понад усе на світі і ладна вбити за них будь-кого?! Такий суд із задоволенням розгляне позови про заборону торгівлі з окупантом і окупованими територіями! Щодо розділення влади і бізнесу! Про реприватизацію вкрадених державних підприємств! Про справедливі комунальні тарифи!
А корупціонери (даруйте – держслужбовці), які щодня очікують затримання і його страшного, неминучого наслідку - інфаркту?! Вони ж кладуть своє здоровя на вівтар держави! Суд держслужбовців не відмовиться розглянути усі справи щодо корупції. Хто краще за них знає проблему зсередини?!
А лікарі?! Хіба вони не тримають у своїх руках тонку нитку життя хворого, яка щомиті може обірватися (скажімо – якщо у хірурга після вчорашнього трішки трясуться руки)?! Хіба вони не потребують спеціального Лікарського суду, який би розглядав позови про лікарські помилки і недбалість?!
Важко повірити, але сталося неможливе – наш, український, суд виявився занадто чесним і непідкупним щодо вбивці півсотні українських вояків. Шкода статечного генерала, посивілого у нерівній битві з власним братом – генералом російської армії. Дійсно, він же не стріляв з того клятого ЗРК! Жоден з тих, хто бачив його інтелігентне, натхненне обличчя, не повірить, що він спроможний виконати таке складне завдання (даруйте – здатен на таке варварство). Стріляли бандити (не росіяни ж!) що цілком випадково причаїлися саме там, куди він відправив літак. Військова прокуратура в нас вже є, чому досі немає військового суду?! От там би вже суворий і непідкупний прокурор Мафіоз добився справедливого вироку злочинцю! Ніяк не менше за сувору догану! А так - майже пропала людина! Але не плачте за ним, браття! Адже попереду апеляція. А формування апеляційних судів мудрі депутаті вже віддали на відкуп баризі, котрий ясно висловив своє побажання щодо вироку. А судді ж усі живі, навіть ті, хто досі ще люди! У них вдома діти голодні плачуть. Тож остаточне рішення буде правильним, не сумнівайтесь. І який же це тиск на суд?! На суд тиснуть ті, хто збирається під його вікнами на вулиці, щоб підтримати героїв, яких бариги відправляють на нари, щоб неповадно їм було Україну захищати! Спробуй звільни такого умовно-достроково! Він же одразу на фронт утіче, наших торгівельних партнерів убивати. І де тоді брати кокс? Не в Роттердамі ж?! Що у ЄС продавати? Сам кругляк? Так його ж на всіх не вистачить…
Скажете, згідно Конституції всі громадяни рівні перед законом? Тим більше час з нею прощатись. Гарант Конституції цілком зрозуміло висловився про свої гарантії.
Вважаєте, що загиблі в тому злощасному літаку теж мали якісь права? Згоден, якісь мали. Але не такі ж, як генерал! На борту жодного генерала не було, то чого ж ви хочете?! Ми ж повернулись у середньовіччя, а там рівні права забезпечуються лише в межах свого суспільного стану. Тож, якщо ви не належите до «нової еліти», то деякі права ви звичайно маєте. Право працювати на «еліту», право віддавати все зароблене за комунальні платежі згідно визначеного «елітою» тарифу, право тихо мукати в стійлі, поки за вами не прийде любитель біфштексів… Але ж не такі права, як бариги чи депутаті. Вони ж народні, а ви, даруйте, чиї?! Ото ж бо… Головне - не протестуйте, бо тоді путін нападе. І хана одразу всім, навіть баригам. Пожалійте їх, нещасних, не розхитуйте човна! Їх же знудить!
Вітаю у середньовіччі! Адже, якщо довго в нього вглядатись – воно неминуче почне вглядатись в тебе… А ми вже чверть віку вглядаємося!