Враження.

Наше Все сиділо на дупі рівно, міцно стиснувши сідниці, неначе не в кріслі, а на конусі. Страждальницьки вирячені від незвичної пози й вимушеної нерухомості очі в поєднанні з ковідною маскою надавали обличчю незвично осмисленого виразу. Здавалось, що перед вдяганням маски йому впхнули до рота тенісний м’яч. Від великого тенісу, не настільного. Може тому, що так воно й було… Мабуть це була обов’язкова умова зустрічі… Тож доводилось страждати мовчки, час від часу старанно надуваючись, щоб пустити "хімію". Впівоберта до нього, закинувши задні кінцівки одна на другу, сидів старий хабарник Жопайден, з причини прогресуючої деменції змушений зачитувати свою промову про боротьбу з корупцією з аркуша, покладеного на коліно. Від прозорого екрана-суфлера відмовились навмисно, щоб посилити атмосферу глумління над Україною, її «владою» і здоровим глуздом. Така показна наруга могла б стати проблемою навіть для фахівця, а для абсолютного генія, який ще два роки тому був впевнений, що дипломат – це валіза, виявилась просто непосильною.  Зрештою Наше Все не витримало і в спробі здобути право голосу спромоглось виплюнути м’яч. На жаль, для цього довелось позбутися маски, що одразу зле позначилось на іміджі – знайоме до болю обличчя набуло звичного придуркуватого вигляду. Паралельно з’ясувалось, що «видатний актор» не здатен контролювати власну міміку. Всесвітньовідомі фізіономісти команди Жопайдена ще ніколи не мали стільки роботи… Сам Жопайден на перший погляд виглядав цілком здоровим і адекватним. Якщо вимкнути звук… А от на слух ситуація виглядає значно гірше. Виступ звівся до однієї думки: Україна має дві біди. Але не ті, що московія, а свої власні. Це корупція й брак любові до підарасів та інших збоченців. Варто побороти корупцію – і українська економіка розквітне буйним квітом. Достатньо надати підарасам особливі права й привілеї – і московія звільнить окуповані території та виплатить контрибуцію. А якщо сформувати з них уряд – взагалі втече аж за Урал.

            Тож незаангажованих і уважних слухачів реально охопив жах. Не від того, що старий маразматик вдає з себе світового лідера, а через те, що оточення не вчиняє жодних кроків, щоб передати його під опіку фахівців чи хоча б перефарбувати Білий Дім у Жовтий.

            Зустріч дійсно тривала втричі довше, бо Жопайден зачитав усі три примірника свого виступу. Що послужило причиною – прогресуюча деменція оратора чи бажання таки донести хоча б тези виступу до примхливої свідомості Нашого Всього,  залишається таємницею.

            Зрештою, Наше Все, насилу дослухавши виступ старшого товариша по нещастю, замість подякувати за урок і заткнутись, як було обумовлено протоколом, згадало власну обіцянку говорити з партнером суворо й вимогливо і хвилин п’ять жалібно мекало, виливаючи на Жопайдена свою нелюдську тугу й численні побажання, так що зрештою сам старий маразматик, щоб припинити катування тим, що Наше Все вважає англійською мовою, і не відповідати на питання, сам мусив йому подякувати, тим самим підтвердивши за Нашим Всім статус Найвеличнішого.

Практичні результати.

Прохання: Надати статус Основного союзника США поза НАТО.

Реакція: Відмовлено.

Прохання: Оголосити публічно реальні терміни прийому України в НАТО.

Реакція: Відмовлено.

Прохання: Дати публічні гарантії допомоги у разі повномасштабної агресії московії.

Реакція: Відмовлено.

Прохання: Надати економічну й фінансову допомогу.

Реакція: «Щедру» пожертву у 250 мільйонів доларів на зміцнення обороноздатності (вартість ОДНОГО бойового літака) доповнили ще на цілих 60 мільйонів. Щоправда, до адресата дійшло лише 45 мільйонів. Решту вочевидь отримали у якості відкату американські консультанти по боротьбі з корупцією.

Наслідки: ПОЗИТИВНІ.

Українці вже тридцять років обирають таких владців, що кожну їх дипломатична зустріч, в ході якої не відбулось прямої здачі національних інтересів, слід вважати позитивною за наслідками.

Причини.

Полягають в об’єктивній реальності. Україна не є союзником США. Тому, що США не потребують такого союзника. Бо не відчувають загрози від московії для себе особисто. І не зацікавлені в Україні жодним чином. На відміну від московії, для якої «повернення», тобто чергова окупація України є абсолютним пріоритетом. За даних умов Україна для США – лише розмінна монета у торгах з московією. Продаж союзника для США – питання ціни, а не моралі чи етики. (детальніше тут https://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/92-a-brief-history-of-us-customs-tariffs). А ми – навіть не союзник… Українська влада дійсно не є взірцем служіння народу (принаймні – українському) але точно краща за сталінське політбюро. Але сссру американи допомагали всерйоз, а не так, як нам зараз. Бо відчували жопою загрозу від гітлерівської німеччини для себе особисто. Тож сталіну лекцій про боротьбу з корупцією не читали.  Як виглядає справжня американська допомога – можна побачити й на свіжіших прикладах Ізраїлю й Афганістану. «Допомога» США Україні надається з міркувань економії. Бо вартує дешевше, аніж піар-компанія в центральних ЗМІ і дає можливість вдавати підтримку міжнародного права за символічні кошти. 250-300 мільйонів на посилення обороноздатності й 700-750 мільйонів на підарасів, даруйте, на розвиток інститутів громадянського суспільства…

Кому це все було потрібно? Учасникам особисто. Наше все продемонструвало своїм мудрим виборцям, що з ним спілкуються провідні світові політики, не гірш, аніж з мародером, який помалу втрачає дорогою ціною сформовану в порожніх головах монополію на патріотизм. Жопайдену ж було конче потрібно показати, що після Афганістану в цьому світі все ще є бажаючі просити американської допомоги. Нехай навіть блазні, зараз не поперебираєш... 

Висновки: Навіть якби українці якимсь дивом порозумнішали й обрали президентом Цицерона – результати візиту не були б кращими для України. Тож якщо холуї з однойменної партії оголосять Наше Все Цицероном – я не буду заперечувати. Хоча мені видається більш доречним титул «Президент Особливо Цінний».