Людство стоїть на трьох китах: тупості, жадібності й страху. Нічого нового – це знання є здобутком античної думки. Але вплив цих чинників нерівномірний у часі. Україна зараз вступає в епоху страху. Не сама вступає – її туди женуть. У світ іраціонального,  де дії стають несвідомими рефлексіями на страх. Почав ще недоброї пам’яті попередній президент – мародер, нинішній дезертир схоже викупив у нього франшизу «а то путін нападе», і каламутним потоком вливає її в українців із екранів телевізорів. Таким чином нас штовхають у московську парадигму. Орда цементується страхом. Там усі бояться усіх. Нижчі бояться всевладдя вищих, вищі – самодурства царя. Цар – повалення з трону. Це потворна спільнота, де неможливе не лише щастя. але й найбезневинніша радість.  Власне, це перше, що помічали нечисленні західні туристи в ссср – звірячі вирази обличь, жодних посмішок…

                То нападе чи не нападе?! Всоте відповідаю: вже напав!!! Чи буде загострення? Відповідаю: НІХТО не знає. Орду утримує від ескалації й повномасштабного наступу не безрозмірна занепокоєність вкупі з бездонною стурбованістю світової підлоти, а страх. Він же утримав її у 2014 році. Не мінські угоди, не західні санкції – лише власний страх. Перед добровольцями. Смішно? На здоров’я. Та річ у тім, що кожному вторгненню передує планування. Не оті дебільні схеми зі стрілочками, що вбивають вам у голови з телевізора, а ретельне планування бойових дій з розрахунком наявних сил супротивника, його можливої реакції, наявних у нього засобів. Війна характерна тим, що НІКОЛИ не йде за планом. Але все одно планують, оті що у штанах з лампасами й шапках, що здаля нагадують мозги, – інакше буде ще гірше. І найбільш бояться планувальники невідомих величин у своїх задачах. Такою стали добровольці. Це ви зараз розумні – знаєте, що їх було всього п’ятдесят тисяч. Тих, хто вчинив всупереч страху. А якби півмільйона? А якби 5 мільйонів?! ТОДІ ніхто цього не знав. Натовпи дорослих чоловіків штурмували військкомати з вимогою дати зброю для захисту України. Чимало їхали самі, з власною зброєю, легальною й нелегальною. Бо на війні – як на війні.

Вторгнення в Україну готувалось давно – власне з 1991 року. За білоруським сценарієм. У 2015 році. Коли «легітимний» «вигравши» «вибори» мав звернутись до «старшого» «брата» за «допомогою» у наведенні «конституційного» «ладу». Даруйте, що стільки лапок – гібридні війни не виникають на рівному місці, вони породжуються гібридними часами, створеними гібридами…  Тепер найрозумніші вже збагнули: було б нам те, що білорусам. Завоювання під маркою «допомоги». Під кволе бурмотіння   світової підлоти по стурбованість і занепокоєність. Втрутились три чинники: Майдан, бандюкович і націоналісти. Майдан налякав бандюковича і він вчинив, як кожен наляканий бандюк: утік. Вторгнення ще не було сплановане остаточно, бо до часу «х» залишався рік. Та попри це і попри втечу «легітимного» вторгенення все одно відбулось би в  повному обсязі, якби націоналісти на чолі з Тягнибоком і Кошулинським не зробили для держави диво: в неможливих умовах, коли на вулицях Києва мусора вбивали беззбройних громадян, протестувальники вимагали рішучих дій (насамперед від націоналістів) а більшість у Раді належала подільникам бандюковича, таким же бандюкам, але дрібнішого калібру, націоналісти організували ЛЕГІТИМНУ передачу влади. Формування нового уряду, призначення в.о. президента. І нехай призначені були не на багато кращі за вигнаних (кого ще могли призначити холуї олігархів, як не собі подібних), саме це примусило орду замінити відкриту війну на гібридну. Московія зробила все від неї залежне для знищення нашої державності і повної втрати нами обороноздатності – всі силові відомства були насичені не просто ворожими агентами, а офіцерами ворожих спецслужб. Аж до найвищих посад. Була списана майже вся ракетна техніка, щоб позбавити Україну можливості удару у відповідь. Навіть теоретичного. Була виведена з ладу система ППО. Було повністю розвалене все військове господарство. І попри це орда не наважилась на повномасштабне вторгнення. Хоча гібридна війна – дуже поганий замінник справжньої. А холодна, до речі, - ще гірший замінник гібридної. Але страх взяв гору.  Чітке розуміння, що програвши війну – вони програють усе. І не лише власні бридкі й нікчемні життя.  Їхніх дітей уб’ють а жінок – згвалтують. Або навпаки… Або згавлтують, а потім уб’ють. Або й навпаки. Війна – це бруд і кров. Лише мистецтво намагається знайти в ній щось людське. Щоб виправдати…  Насправді – нас тоді не було кому захистити. Ні всередині, ні із зовні. Але вони цього не знали. Страх і тупість об’єднались і здолали жадібність. Зараз ми сильніші. Не в рази – на порядки. І вони знов не знають, чи здолають нас навалою. І пам’ятають про наслідки – якщо не здолають. Результат війни неможливо передбачити. На відміну від наслідків. Бо головним наслідком стане геноцид переможених. Бо це екзистенційний конфлікт. Коли або- або. Співіснування  України й Орди – неможливе. Угода – неможлива. Не через недоговороспроможність орди. Хоча і через це теж. Але передусім – через взаємовиключні інтереси. Ми хочемо жити. У власній державі, за власними законами, нехай дурними й недолугими. Із власною владою. Нехай… Вони хочуть рабів. Землі в них достатньо – куди більш, ніж вони можуть використати. І хвалених чорноземів у них не менше, аніж у нас. Тож ресурс, за який йде війна – не земля. А ми самі. Який тут може бути компроміс? І хто утримає за таких обставин переможців від геноциду переможених? Світова підлота? Ви серйозно?

                Переможці вже влаштовували нам геноцид. Три Голодомори поспіль. І небезпідставно сподіваються від нас такого ж. Якщо програють. Тому тупість і жадібність поки що програють страху. Але їм на допомогу суне інший страх, спроможний вирівняти сили. За сім років нас не вдалось примусити до капітуляції. І до них потихеньку починає доходити, що й не вдасться. І що розплачуватись однак доведеться. Бо Україна повільно, але розвивається. А орда слабне, хоч і теж повільно. І має настати момент, коли вже вони боятимуться нашого вторгнення. І він не за горами.  Орда існує за інерцією. Зцементована тим самим страхом. У них інша парадигма. Якщо держава існує, доки вона потрібна громадянам, то в орді піддані існують доти, доки потрібні орді. В цьому й різниця. Тож зараз орда робить найпотрібніше для свого виживання: плекає НАШ страх. Щоб він переважив тупість і жадібність. Щоб ми здались самі, не примушуючи їх грати в «російську рулетку». Примусити нас до капітуляції руками продажних лідерів «цивілізованого світу» не вдалось. Тепер намагатимуться примусити страхом.  Але наші тупість і жадібність дозволяють дивитись у майбутнє з оптимізмом… Принаймні – поки вони разом… Головне, щоб тупість не перекинулась на сторону страху. Саме цим зараз займається «українське» телебачення. Залякує тупість.

 Хочете допомогти Україні? Не хочете загинути чи потрапити в рабство?   Вимкніть телевізор! По можливості  - не лише собі, а й якомусь тупаку…