Параду переможців на Красній площі не буде. Пишу це з жалем і любов’ю до істини, бо навряд чи хто мріє про цю подію більше, аніж я. Але об’єктивну реальність треба сприймати, бо альтернатива – божевільня.  Але це зовсім не значить, що не буде і Перемоги. Вона все ще можлива, хоч і не найбільш вірогідна з усіх варіантів подальшого розвитку подій. Можлива, якщо ми врешті усвідомимо, що таке Перемога для нас, українців.

Орда дійсно пройшла точку неповернення. В існуючому стані вона приречена, це вже очевидно навіть її очільникам.  Тож людство має два варіанти майбутнього: або багата, процвітаюча московія в нинішніх кордонах, безпечна майже для всіх, окрім України, принаймні безпечна для провідних держав світової підлоти, поруч з убогою, сплюндрованою війною, жебраючою Україною, або маленька, убога, але  ядерна і страшено люта на весь світ московійка площею 10% від теперішньої, поруч з багатою, процвітаючою Україною, небезпечна для всіх, окрім нас. І ми маємо значний вплив на ситуацію. Але не маємо, в масі, розуміння власних інтересів і навіть розуміння Перемоги.

Перемога – це не парад на Красній площі, і навіть не капітуляція орди перед Україною. Перемога – це світле майбутнє для нас. Це сильна й багата Україна, що займає стратегічне положення в Європі й розпоряджається більшістю сибірських ресурсів на свій розсуд. І маленька, голодна московійка поруч.

Всоте повторюю: війна між нами має екзистенційний характер, тобто співіснування України й орди не можливе за визначенням. Тож нам потрібне остаточне знищення орди як держави. Однак це зовсім не означає ані ядерного попелу, ані лісу з ведмедями на грузькому болоті в місці нинішньої москви. Насправді нам необхідна деструкція орди на десятки ворожих одне до одного утворень.  І задля цього Україні необхідне збереження путіна і його режиму якнайдовше. Доводиться бажати йому, виродку, здоров’я і довголіття…

            Орда наближається до точки біфуркації, її подальший шлях залежить від збереження чи зміни керівництва. Поки що, на превеликий жаль, все йде до ліквідації путіна найближчим колом. Наслідки такого кроку будуть руйнівними для України. Наступний вошдь майже напевно одразу ж домовиться  зі «світовою підлотою» про ядерне роззброєння. Наслідком, на превеликий жаль, стане збереження Орди в нинішніх межах. Просто тому, що світова підлота не зацікавлена у її розпаді. Тільки бізнес, нічого особливого. Американи будуть щасливі, бо ординський Сибір не дістанеться їхньому головному ворогу – Китаю, європейці будуть ще щасливіші, повернувшись негайно до «бізнесу як завжди» про що навіть зараз безсоромно мріють у вологих снах. Орда знов почне від’їдатись на шалених нафтодоларах, не втративши ані своєї сутності, ані жаги до завоювання України й поневолення нашого народу. Просто наступного разу вони краще підготуються, менше вкрадуть і більше вкладуть у військо. Щоб вже напевно… А ми знов не матимемо співставних з їхніми ресурсів. І світова підлота знову отримає можливість вигідно продати нас людожеру. Як завжди… Щасливою залишиться Індія, зберігши партнера у майбутній гонці озброєнь.

            Що залишиться нам? Руїни. Нам чемно подякують квітастими словами, про те, що людство не забуде нашого внеску у свій порятунок. Як у 1994 році. Тоді все це вже говорилось. І на жаль, це правда – людство не забуло. Тепер воно впевнене, що й надалі може вирішувати свої проблеми нашим коштом…

            Грошей не буде. Від слова зовсім. Ми залишимось без інфраструктури, з мільйонами бездомних і половиною довоєнної промисловості. Відкотимось у 1991 рік. У кращому випадку… Українці роз’їдуться світами у пошуках кращої долі, і всі сусіди цьому зрадіють – наступного разу нас буде легше завоювати… Нам навіть державний борг не спишуть, не сподівайтесь! До речі: ми навіть зараз його платимо. Замість пустити всі ресурси на військо, як зробила б на нашому місці кожна нормальна держава - відгодовуємо світовий сіонізм. А треба було дивитись, кого обираєте…  Уряд скуповує облігації держборгу ДОСТРОКОВО і страшенно цим пишається. Дійсно, його справжні власники задоволені, на відміну від українського народу, вкотре пограбованого…

            Тож станом на сьогодні виглядає так, що світова підлота знову вирішить свої проблеми нашим коштом і залишить нас ні з чим. Зараз вона все для цього робить і впевнена в своєму успіху. Але ми все ж маємо шанс на кращу долю. Адже нещасними залишимось не лише ми. Є ще Китай, який теж не виглядатиме надто щасливим. Не буде послаблення орди – не буде й захоплення, принаймні «тихого», сибірських ресурсів. Не буде й швидкого шляху в Європу для їхньої срані… Возитимуть, як  і зараз, морем, 45 діб, або ординською залізницею – через москву, з середньою швидкістю 30 км/год.

            Абсолютно впевнений, що китайські очільники, переконавшись у слабкості орди й нашій спроможності до захисту, вже торують стежку до наших владців. Байдуже, що це вони спонукали орду до війни з Україною – тепер наші інтереси збігаються. До пори до часу, звісно… Відкрито нас не підтримають,  бо ще не впевнені в нашій перемозі. Але майже напевно пропонуватимуть гроші. Чимало грошей. Мільярдів 150-200. Доларів. Не юанів. Таку витрату китайський бюджет потягне. Якщо отримає щось натомість, багато коштовніше. Тож від нас вимагатимуть завоювати перешийок між Україною й Казахстаном. Достатній, щоб відрізати орду від каспійсько-чорноморського регіону та прокласти залізничну колію з Казахстану в Європу.

            Ці гроші, звісно, не покриють наших збитків. Кажу як фаховий оцінювач, можете не сумніватись. Але їх досить, щоб відновити інфраструктуру  і промисловість. Тобто вони хоч і не вирішать наших проблем, але дадуть надію на краще життя в майбутньому. Шанс вирватись з бідності, яким ще треба, звісно, скористатись. Бо майбутні послуги з перевезення китайських товарів можуть бути доволі дорогими.  Товарообіг Китаю з ЄС складає кілька ТРИЛЬЙОНІВ доларів на рік. Вартість кредитів для китайської економіки -4-5% річних. Зекономлені на транзиті  півтора місяці – це порядку піввідсотка з КОЖНОГО трильйона. Тобто 5 мільярдів доларів. А трильйон там не один. Тож йдеться про ДЕСЯТКИ мільярдів доларів зекономлених коштів НА РІК. І Україна має шанс отримати левову частку з них. Як жертва війни й новий власник ключової території між ордою й каспієм, яку не об’їдеш… Якщо ми звісно зможемо відстояти свої інтереси. На ці гроші ми могли б поволі відбудовувати наші міста й безкоштовно наділяти житлом знедолених війною. Але залишається дрібничка: ту територію ще треба відвоювати… Без’ядерній державі у ядерної. Сподіваюсь, тепер розумні люди вже втямили, для чого нам потрібна ядерна зброя, хто не втямив – читати тут (https://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/122-nuclear-weapons). А дебілам тямити нічим, орган відсутній, їм ніщо не допоможе.  Нам у будь-якому разі доведеться переносити війну на ворожу територію. Бо війни не виграються на своїй землі, на жаль. А будь-яка угода з ордою – не варта паперу. Це буде перемир’я, причому найгірше з усіх можливих. У нас будуть зв’язані руки, а орда нападе, коли вважатиме зручним. Бо ми договороспроможні, а вони – ні.  То чи не час скористатись чи не єдиним нашим активом – договороспроможністю? Раніше вона вартувала небагато, бо цю чесноту помилково приписували більшості розвинених держав. Останнім часом з’ясувалось, що Україна одна з останніх договороспроможних держав на землі. Це дає нам можливість, при підписанні таємної угоди з Китаєм, вимагати гроші вперед. І не лише гроші. Одночасно треба вимагати балістичні ракети з ядерними боєголовками. Не менше сотні. Теж наперед. Бо нам можна вірити на слово, а китайцям – ні. Будапешт свідок… Скажете – не дадуть? Може й не дадуть. А можуть і дати – Північній Кореї ж дали. Щоправда, Кіми більш залежні від  Китаю, а отже й більш контрольовані, аніж ми.  Але нам однак доведеться побити горшки зі світовою підлотою, анексувавши  окуповані території. Бо це з порушення Міжнародного Права! А загальновідомо, що його можна порушувати усім, окрім нас… Тож після розриву із Заходом ми дійсно ризикуємо потрапити в економічні обійми Китаю. Щоб відстояти своє місце під сонцем, Україні доведеться пройти між СЦИлою Жопайдена й ХАРІбдою Сі. Іншого шляху нема. Всі успішні країни мусили колись пройти цей шлях, маневруючи між центрами сили й змінюючи орієнтацію. Можливо і в нас вийде. Прийнятної альтернативи однак нема. Альтенативу я вже описав вище – це чергова ординська навала. Як тільки орда зміцніє…

            Тож на сьогодні доля України залежить від двох речей: чи зможе наша недолуга влада домовитись із Китаєм, і чи не скинуть путіна раніше, аніж ми встигнемо завоювати частину ворожої території.

            А всі, хто пише «нам аби відбитись, куди вже там завойовувати» - то вороги України, свідомі чи не свідомі.

            Якщо ми встигнемо завоювати частину московії – план світової підлоти ще можна зірвати. Не віддавши завойоване. Пославши Жопайдена на його історичну батьківщину – в жопу. Без відновлення територіальної цілісності майбутній пукін чи тупін не погодиться на повне роззброєння. А якщо навіть погодиться з якогось дива – орда все одно почне розпадатись. Бо з’явиться прецедент, що в неї можна щось відняти. Бо досі віднімала лише вона.  А прецедент – велика сила. 

            Не хочете сваритись з Заходом? А нам є що втрачати? Європідлота щойно нас послала подалі – тобто до класичної процедури вступу у ЄС. І вступимо ми туди трохи пізніше, аніж ніколи. Просто тому, що рішення там приймаються консенсусом, а серед членів – мінімум ШІСТЬ вірних ординських холуїв. Щодо НАТО – там вже все зрозуміло навіть нашому президенту. Настільки зрозуміло, що він навіть це озвучив, тобто втрачати вже абсолютно нічого. Щоправда недостатньо зрозуміло тупим і диким науковцям з пінгвінячим розумом, але то таке… Чого ще ми можемо сподіватись від Заходу? Грошей на відбудову? Ви серйозно? Від потвор, які під час варварського бомбардування наших міст не дали нам ЖОДНОГО літака? І це при тому, що в них на зберіганні знаходяться ТИСЯЧІ бойових літаків, кращих на наші! Демократія тим і зручна, що позбавляє відповідальності конкретного лідера. Монарху можна нагадати: ти ж обіцяв, як тобі не соромно! А «демократ» завжди зможе сказати, не червоніючи: та я хотів, матір’ю клянусь, але клятий парламент, парламентський комітет, суд, прокурор, міністерська колегія, РНБО, двірник (потрібне підкреслити) мені не дозволили, от лиха година! Нас вже тридцять років розводять мов кошенят цим нехитрим трюком. А ми досі дивуємось… Тож усім, окрім найтупіших, час збагнути, що світова підлота вчергове нас послала за тією ж адресою, що й завжди. Всі наші сльози й жертви не мають для мерзотників жодної цінності. Бо замість душі в них – торба грошей.

 Можемо, звісно, сумувати й плакати, що цей світ такий потворний. Але розумніше пристосовуватись. Стати жорстокими й цинічними й відплатити нашим вчителям сторицею. Щоб вони плакали кривавими сльозами при кожній згадці про Україну.  Це єдиний шлях, який реально працює. Жалібне скавчання не дасть жодних позитивних наслідків. Лише виснажить горло.  Наш геніальний посол у німеччині пан Мельник поширив у мережі фото, як у підвалах сплять наші дітки. Нагадав німецькому уряду, що він може припинити це жахіття, просто переставши купувати енергоносії в орди.  І побажав олафам  солодких снів… Вони виконають його побажання. Їхніх снів не потурбує совість, бо мертве не просинається. Це не до олухів звернення, а до їхніх виборців. У сподіванні, що дехто з німців ще зберіг якісь рудиментарні залишки совісті…

            З олухами слід спілкуватись інакше, отак (https://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/126-just-a-dream) . Тоді поважатимуть і рахуватимуться. А інакше – вибачайте. Зіткнення з реальністю завжди болюче – надто вже вона тверда.

            Тож єдиний порятунок для України – звільнити свою територію силою й в процесі прихопити шмат ворожої. І не віддавати, щоб там не обіцяли й чим би не лякали наші «друзі». Бо на сьогодні колективний Жопайден для України куди небезпечніший за колективного путіна. Без угоди з китайцями можна й обійтись, але дуже важко. Шанси на успіх знижуються в рази… Британія колись об’єдналась з ворогом - московією проти німеччини. Зараз нам доведеться домовлятись з ворожим Китаєм. Просто нема іншого варіанту, якщо хочемо вижити і як нація і як держава.

            А стосовно параду – його не хочуть навіть наші вкрай нечисленні справжні партнери. Бо і їм сцикотно – а раптом кине пуйло бонбу, за таких умов це вже стає можливим, хоч і не надто імовірним. Тому й не дають нам серйозної зброї, що бояться, щоб не пішли ми ворога добивати остаточно, у лігві. Не доводили психопатів до крайнощів…

            Тож єдине, що нам залишається – захопити те, що може принести Україні користь і на що нам вистачить ресурсів, а на решті території підбурювати національно-визвольні й і просто економічно-сепаратистський рух, допоки орда не зменшиться до обсягу 2 мільйонів квадратних кілометрів і не втратить назавжди доступ до сибірських ресурсів. Лише в такому стані вона не спричинить нам більше ніколи масштабних руйнувань і смертей. Вона сидітиме на своїх болотах, надійно заізольована від переляканого світу й вимахуватиме звідти ядерним дубцем. Аж поки остаточно не сконає від виродження. А обісрана й обісцяна від страху світова підлота докорятиме нам, що ми змарнували історичний шанс позбавити звіра іклів, а її – вічного страху.  Докорятимуть тихенько, зі страхом і повагою, голосно гавкати не наважаться. А ми щоразу посилатимемо її за москальським кораблем.  Бо там її справжнє місце. Заслужила, падла.