Між московським та київським режимами набагато більше спільного, аніж здається. Їх поєднує спільна засаднича проблема: відсутність авторитету в авторитарного лідера. А ці слова недаремно однокорінні. В давні часи авторитет вождя тримався здебільшого на силі, іноді – на розумі. А що робити, як нема ні того, ні іншого? Тоді його утримувала традиція, головна роль у якій відводилась церкві. Бо ж вся влада від Бога, я відомо… Принаймні – тоді була. Важко порівнювати диктаторські режими нинішні і недалекого минулого – вони всі різні. Однак переважна більшість диктаторів приходила до влади відносно мирно, спираючись на свій авторитет у суспільстві. Франко, стресснер, кастро, салазар, тіто та й найбільш бридкі персонажі, як от гітлер чи муссоліні, попри розбіжності в політичних поглядах і методах їх впровадженнях мали спільний знаменник – особистий авторитет серед керованого суспільства. Московія має іншу традицію, яку силується нав’язати й колишнім колоніям: авторитаризм без авторитету. Московський авторитаризм з ординських часів забезпечувався терором до населення і корупцією до посіпак. Це і є батіг і пряник, але піднесені в абсолют. Вони й забезпечували стабільність влади над рабами, у яких перетворили населення. Що ми бачимо там зараз? Сіре убожество, лисий гном, що вдає з себе мачо, задля утримання при владі раз по раз звертається до найтемніших сторін підвідомчого стада, експлуатуючи «гордость дєржави», тобто неприроднє почуття, що заміщує в свідомості раба прагнення волі. Як зрадник мріє, щоб усі навколо виявились зрадниками, як він, так і раб марить не волею а збільшенням поголів’я рабів у свого володаря. На цьому вже сім віків стоїть орда.
Україну лихоманить через те, що живий, повний сили і прагнення волі народ, що не піддався ординському способу упокорення, отримав неминучий конфлікт із окупаційною ординською адміністрацією. Користаючись владою і контролем над ЗМІ нам раз по раз нав’язують ілюзію вибору поміж частин однієї банди. Немає ніяких нових обличь у правлячій верхівці, це облуда. Це ті ж старі морди, тільки навиворіт. Генпогкугог, наприклад, син колишнього секретаря обкому КПСС, гончаренко – це насправді костусєв-син. І так далі по списку. Отак і правлять – поки народ не розібрався. І зараз ми маємо справу з вкрай небезпечним побічним наслідком такого правління, заснованого на брехні. Відбувається цілеспрямоване розмивання основ суспільної моралі. Вже декілька днів телевізор криком кричить про величний подвиг Дому Свинарчуків, які врятували, виявляється, наше військо від розгрому. Холуї і холуйчики позмінно розповідають глядачам, що красти гроші з бюджету, конвертувати їх у чорний нал, виводити за кордон, скуповувати за бюджетні кошти списані тут же в Україні запчастини – це, виявляється, подвиг! Волонтерам свинарчуки нагадують, як ті самі всіма правдами-неправдами везли, несли, тягли через кордон зброю і військове спорядження для наших захисників. Забувають, щоправда, одну дрібничку: волонтери то все купували за свої власні кошти, а свинарчуки – за вкрадені з бюджету, тобто у нас. Користуючись тим, що переважна більшість глядачів є постсовками, які не розуміють тотожності між своїм і бюджетним, подвиг волонтерів прирівнюють до пограбування війська. Навколо відбуваються не менш потворні речі: мер Олевська, наприклад, стоїть на мітингу з плакатом проти себе, порошенко, виявляється, власним коштом відремонтував бойову техніку (всі, хто особисто знайомий з гарантом і його патологічною жадібністю, від цієї звістки довго іржали, наче коні), вона, що обіцяє повернути вклади Сбербанка СССР, та ще й проіндексовані (не уточнюючи, де візьме на це мінімум 4 річні бюджети), воно, що дає зуб (мабуть імплант), і як апофеоз - ряжені судєйки, що офіційно дозволяють корупцію.
Націю привчають до думки, що корупція – це благо! Бо всі так роблять, і нічого.
Табель про ранги, введений пєтькою Лупооким триста років тому, діє в постколоніальній Україні до сьогоднішнього дня. Ті ж самі 14 рангів дерслужбовця, щоправда, вже без назв. Колежські ассенізатори і решта чудернацьких назв залишились у минулому. Може час відроджувати?
Як варіант:
1.Корупційний реєстратор.
2. Молодший радник корупції.
І так аж до Народного Корупціонера.
Нагороди теж спеціальні треба вводити:
«За перемогу над громадою», «За мародерство на пожежі», «За корупцію» (щонайменше 5 ступенів), «За здирництво», «За відкати на війні», для журналюшок – «Премію ім. геббельса», для колишніх гарантів – звання «Аморальний авторитет нації».
Дивлячись телевізор я нарешті зрозумів, що робив порошенко на мальдівах в умовах суворої таємниці. Ні, не відпочивав, як ми, нерозумні, думали, а проходив таємні, пришвидчені, двотижневі курси генералісімусів, переймав науку перемагати, так би мовити, у найкращих світових фахівців, яких звіз туди і оплатив власним коштом. І ходив він там виключно в однострої кольору хакі і в берцях, поборюючи плоть, притому денно і нощно молився, винятково українською (у перервах між заняттями). Сподіваюсь вже найближчим часом почути цю версію з телевізору. Цікаво: хто отримає за неї новий орден? Я не претендую…
Насправді відбувається страшна річ, властива передусім орді: не маючи змоги піднятись над суспільством у моральному плані, окупаційна ординська влада намагається опустити суспільство до свого рівня. Нічого нового в цьому немає. Згадайте Брежнєвське «всі крадуть». Але те, що добре для орди – страшно для нас. Ординські методи управління не працюють із нашим народом. Але якщо кацапам нічого втрачати в плані суспільної моралі, то в Україні вона може внаслідок цих конвульсій зникнути як явище. Силу моральної складової життя прийнято недооцінювати. Але насправді навіть найкращі і найтвердіші представники роду людського потребують щонайменше моральної підтримки, хоча б мовчазної, від суспільства. Уявіть, що коїться в душі волонтера, якого порівняли зі свинарчуком. Чи в душі воїна, якого порівнюють з порошенком?! Втративши моральну основу суспільства – ми втратимо державу, бо кращим представникам нації не буде заради чого жити і вмирати. Без суспільної моралі держава неможлива – лише орда, що є антитезою до держави. Чи не задорога ціна за продовження окупаційної влади? Може, час викинути на смітник стару засалену колоду брудних політиків, вимкнути телевізор, який нищить людську мораль і гідність, і включити нарешті мозок?! Послати рейтинги прямісінько у сраку тим, хто тридцять років нас ними обдурює, і почитати біографії кандидатів. Так, не програми, а саме біографії. Бо який сенс читати програму брехуна? Це лише витрачений час. Люди не змінюються докорінним чином. Що кандидат робив раніше – те ж, майже напевно, робитиме і в майбутньому. Той, хто крав – крастиме. Той, хто глузував з України – глузуватиме й далі. Хто захищав нас на фронті – захищатиме й на президентській посаді. Просто уважно поцікавтесь: а що ця людина вже зробила для України? І що вона за це отримала? Які має статки? Чи могла все це надбати при такій біографії? Якщо статків обмаль – то чи відповідає це її реальному стилю життя? І ви одразу зрозумієте, що при сорока з гаком кандидатах насправді вибір у вас із одного. Якщо, звісно, хочете жити вільною людиною у заможній країні, а не холуєм в орді.