«ГРА з ВОГНЕМ» на ЗІКу поступово стає найцікавішою передачею українського ТБ, принаймні – для психіатрів. Навмисно не називаю ведучу цього шоу, аби читачі поглянули на неї власними очима – явище без перебільшення незабутнє. Кілька тижнів тому, спостерігаючи як ця тупа дупа  королева репортажу протягом доброї години вчить двох міністрів закордонних справ України основам світової політики, я наївно подумав: от воно, дно журналістики.  Та, за словами нашого геніального сучасника Процишина «наше дно не має дна», в чому наочно переконався вчора. Тоді скандалу не сталося: дипломати люди витримані, терпляче вислухали «словесний понос», час від часу мовчки переглядаючись, та й пішли собі. Приблизно так у кіно виглядає консиліум психіатрів при огляді безнадійно хворого. Як в реалі – не бачив, слава Богу…  Вчора, врешті, дійшло й до скандалу. Запрошений до студії Герой України Степан Ількович Хмара поставив істотам, яких помилково вважав своїми опонентами в дискусії, низку питань стосовно нинішнього «гаранта».

1.Чому порошенко на самому початку своєї каденції домовився про двотижневе перемир’я і спокійно спостерігав, як кацапи звозять на донбас і розміщують на позиціях  важку бойову техніку, з якої потім вбили стількох українських патріотів.

2.Чому гіркіну вдалось безперешкодно евакуювати свою банду зі Слов’янська до Донецька? Хто дав наказ пропустити?

3.Чому під час Ілловайскої трагедії все військове керівництво на чолі з самим порошенком стояли на параді, поки наші патріоти гинули в «котлі»? Хто конкретно домовився про «коридор» для наших героїв, де їх зрештою і знищили кацапи?

4.Чому нікого не покарано ні за злочини на Майдані, ні за провальні  військові операції, ні за розкрадання військового бюджету?

Питань було багато, саме спираючись на них Степан Ількович, як людина, схильна до логічного мислення, робить цілком логічний висновок про державну зраду порошенка. Втім, всі вони повисли в повітрі. «Опоненти», користуючись перевагою в силі голосу, просто перебивали й «закрикували» ветерана української політики під блаженними посмішками ведучої. Спостерігаючи, як два відомих «порохобота», самозвані ЛОМи і так звані журналісти, потрясаючи могутніми щоками кричать на нашого героя, я не одразу зрозумів, кого вони нагадують.  Свинарчуки! Вірніше – кандидати у свинарчуки. Ладні на все, аби тільки проштовхатися поближче до корита. Хто бачив «самовиправдання» свинарчука – молошого, той зрозуміє, про що йдеться. Зрозумів, що підсвідомо чекаю, поки вони втомляться прикидатись і зірвуться з крику на свій рідний свинячий вереск… Якщо сон розуму, як відомо,  породжує чудовиськ, то його повна відсутність у поєднанні з атрофією совісті породжує свинарчуків – єдину опору існуючого потворного режиму. В це важко повірити, принаймні я з першого разу не повірив, але реверджук з полтавою-карповим звинуватили Хмару… в роботі на московію!  Повірив власним вухам, лише почувши вдруге. Але що ж їм робити, якщо по суті питань відповісти нічого, методичка, писана уколотими політтехнологами порошенка, одна на всі випадки, розуму Бог не дав, а совісті вдалось позбутись самостійно?! Саме так: націоналіста, багаторічного політв’язня московського режиму, Героя України, два мерзенних покидька звинуватили у співпраці з ворогом і окупантом. Два примітивні організми, які в ім’я України лише жерли, не покладаючи щелеп, звинуватили героя, що віддав нашій державі все своє життя і здоров’я, у зраді! Озброїлись невідпорним аргументом: Савченко теж Герой України, а зрадниця! Зазвичай оці ниці істоти волають, що винним в Україні визнає лише суд. Безпрограшна позиція для провладного мерзотника в державі, де немає правосуддя як явища! Але це коли звинувачують їх або їхніх господарів. А от коли навпаки, треба кого оббрехати, про суд можна й забути. Оскільки аргументація виявилась слабуватою, навіть для типового глядача з розм’кшеним телевізором мозком,  наймані копрофаги  раз по раз закидали нашому герою, що роблять йому «поблажку на вік», натякаючи на деменцію.  Степан Ількович проявив нечувану витримку, за що йому додатково низький уклін і побажання здоров’я такого міцного, щоб  вистачило пережити обох цих виродків. Шкода, що саме по таких істотах, що за духовним і розумовим розвитком перебувають десь на рівні хробака, українці роблять висновки про журналістику як професію.  Але вони ще матимуть можливість переконатися, що це не так. Окупаційна влада зникне, як роса на сонці, Україна стане нарешті на шлях розвитку, а журналісти займатимуться інформуванням, а не дезінформуванням суспільства. Не ці, звичайно, інші… Цих не можна допускати навіть до чищення туалетів. Із санітарних міркувань. Навіть я, при всій уяві науковця і письменника, не берусь передбачити, до чого вони будуть придатні після скорого і неминучого падіння режиму…

            Врешті учасники програми порозходились собі, а от питання, поставлені Хмарою, залишились...