Вперше опубліковано 23.07.2016.

No Action - Talk Only (NATO) – чарівна організація, земля Обітована, куди ми то хочемо, то не хочемо, але в будь-якому разі не можемо вступити.
Що робить пристойна людина, яку не пустили у приватний клуб? Не бикує, не лізе у вікно, не розмазує сльози і соплі по обличчю, не питає у охоронця «як же так, де ж справедливість, чого їм усім можна, а мені - ні?!». Спокійно йде собі в інший клуб, або взагалі – додому, нехай і прихопивши з собою пляшку. А що робить Україна, після того як НАТО послало нас двічі? Рветься у двері втретє з криком «а я все одно увійду!»… Не задумуючись про те, що може принести самому НАТО, крім власних проблем. Згоден, країни – лідери НАТО мали б нести відповідальність за Україну, яку вони роззброїли і віддали на поталу ворогу. Але що поробиш, якщо замість відповідальності вони несуть ахінею…
Може варто спинитись і подумати: а чи нам дійсно так вже потрібно туди, і якщо потрібно – то навіщо? І якщо вже вирішимо, що потрібно, скласти план: як зробити, щоб нас туди запросили.
Якщо спитати у співгромадян, чого вони очікують від НАТО, майже всі дадуть коротку і неправильну відповідь – «безпеки». Бо безпеки там немає. І ніколи не було. Річ у тім, що «агресивний блок» ніхто ніколи всерйоз не випробовував на міцність. НАТО робить чи не найгіршу справу з усіх відомих міжнародних організацій – дає фальшиве відчуття безпеки своїм членам.
Головна військова сила блоку належить США. На сьогодні це три чверті всіх військ НАТО. Суттєву силу мають також Туреччина, Британія та Франція. Решта – потенційні жертви агресії з боку росії, Китаю чи будь – якого іншого сильного ворога. НАТО не має власних військ, а отже не може нікого захистити. Горезвісна стаття 5 уставу НАТО говорить лише про те, що той, хто оголосив війну країні – члену НАТО, оголосив війну всім країнам – членам.
А якщо не оголосив? Напав тихо, як кацап на нас? А навіть якщо оголосив, хто примусить країни – члени воювати за жертву агресії?! Приблизно так само союзницькі обовязки встановлювались у договорі між Британією, Францією та Польщею, що діяв у 30-і роки минулого століття. Гітлер напав на Польщу. Союзники оголосили йому війну, але не воювали, аж поки він сам не напав на Францію. Тільки тоді, коли були зачеплені їхні життєві інтереси, «союзники» почали воювати. Польщі вони не допомогли нічим і не збирались це робити від самого початку. Дали фальшиві гарантії безпеки, нічого не нагадує?
Правильно, Будапештський меморандум… Чим він гірший за 5-ту статтю устави НАТО? Механізми і зобовязання не прописані ні там ні там. Порушивши Будапештський меморандум, США, Британія, Франція стали такими ж недоговороспроможними як і росія. Раніше можна було казати, що гарантією надання допомоги є їхня репутація. Зараз жодної репутації вони вже не мають.
Так, НАТО виграло війну у Сербії. Але ж військові потенціали їх неспівставні. Так, США викинули совіцькі ракети з Куби. Але ж тоді були порушені їхні життєві інтереси, а не їх союзників. Ще з часів першого підручника з політології («Государь» Макіавелі) відомо, що ефективний військовий союз можливий лише між приблизно рівними за силами державами і лише проти спільного ворога. За чужі інтереси, проти чужого ворога, воюватиме тільки слабкий союзник через примус сильного. Отож, у нерівному союзі всі переваги дістаються сильнішому. Кремлівські старці не дали підстав випробувати НАТО на міцність. Справжнім ворогом вони бачили сама США, а не їх союзників. Отож американи боролися проти СССР за себе, а не за союзників.
Я цілком поділяю страх і розчарування, близькі до паніки, які охопили балтійців і поляків два роки тому. Вони втратили ілюзію тієї безпеки, якої насправді ніколи не мали. Стало зрозуміло, що від росії їх ніхто захищати не збирається. От від Фінляндії чи Швеції обовязково б захистили, а ядерну державу зачіпати лячно…
Ще одна проблема безпеки, з НАТО повязана – можлива війна між його членами. Таке вже було. Туреччина воювала з Грецією. Решта країн НАТО спокійно спостерігали, не втручаючись у процес…
Наша проблема не в НАТО, а в совковому способі мишлення. Давайте вступимо в НАТО! Вони дадуть нам безпеку. Давайте вступимо в ЕС! Вони піднімуть нам рівень життя… Чомусь не виникає питання: а на біса ми їм потрібні, щоб вони для нас щось робили?! І безпеку, і гідний рівень життя ми маємо влаштувати собі самі. Інакше не буває.
Не варто однак вважати, що НАТО взагалі нічим не може бути корисним.
Країни – члени діляться між собою новітніми напрацюваннями в галузі військової логістики та керування військами. Значення цих знань важко переоцінити. Ще під час 2 світової стало очевидним: на перше місце за важливістю вийшла логістика, потіснивши не тільки полководський талант, але і моральний дух війська. З того часу проблема тільки поглиблюється. Якщо в ті часи для ведення бойових дій необхідне було регулярне і своєчасне постачання сотень видів військової і напіввійськової продукції. Зараз номенклатура зросла до десятків тисяч. Процес управління військами теж ускладнився через появу нових видів зброї і можливостей їх застосування у різноманітних комбінаціях, як при наступі, так і в обороні. Отож вказані знання і вміння спроможні посилити боєздатність війська у рази.
Але чи потрібно Україні вступати в НАТО, щоб їх отримати? Аж ніяк, принаймні на сьогодні. Керівники НАТО, які вперто не дають нам зброї, зараз роблять все від них залежне, щоб буквально «навязати» їх Україні. Не тому, звичайно, що «добрі всередині», а через унікальну можливість перевірити теоретичні напрацювання в бою. Свою зброю вони перевіряють в інших місцях (на близькому сході, наприклад). Перевірити теоретичні напрацювання на тамтешніх тубільцях непросто, з огляду на рівень розумового розвитку їх самих і їхніх супротивників. А от ми для цього підходимо ідеально. І супротивник у нас серйозний. Але дубоподібні генерали, які складають кістяк вітчизняного генштабу, щосили пручаються…
Може, краще їх змінити на молодших бойових командирів, що пройшли через нинішню війну особисто, на фронті, аніж пертися в зачинені двері НАТО?
Друга перевага НАТО – це елітарний, закритий від чужих, найбільший у світі ринок зброї. За статутом, члени НАТО мають виділяти на військо не менше 2 відсотків ВВП. Сумарний ВВП країн НАТО – більше 30 трильйонів доларів! Більше третини від світового ВВП! Щоправда, половина цих грошей – американські. Американи, краще за інших розуміючи природу союзницьких стосунків, намагаються не купувати чужої зброї.Але і 2 відсотки від половини – немало. 300 мільярдів виходить! З них майже половина витрачається на придбання ( розробку та виробництво) зброї. Цей ринок закритий для чужих. Найкраща ілюстрація – унікальний транспортний літак АН -70, найкращий у світі, до речі. Який Україна років з 20 намагається продати НАТО в якості основного військово – транспортного. Не виходить! І не тільки через лобіювання Боїнгу Держдепом (що має місце), але і через небажання країн-членів залежати бозна від кого.
Українська промисловість, як не дивно, спроможна випускати дуже широку номенклатуру сучасної зброї. Це стало сюрпризом для всіх, особливо для путлера. Українська сучасна зброя поступається новітній американській, але здебільшого перважає ту, яку американи продають союзникам. Найкраще вони притримують для себе. Біда в тому, що обсяги виробництва досі не задовольняють навіть внутрішній попит. Через 2,5 роки війни! Найбільша провина за це лежить на верховному говнокомандувачі, який не оголосив військовий стан. Згідно конституції, це не право (як, наприклад, з розпуском ради) а обовязок. Одного цього достатньо, щоб засудити його за державну зраду. Впевнений, це неодмінно станеться. Але зараз нам від того не легше. Теоретично Укроборонпром спроможний випускати новітньої зброї на 60-70 мільярдів доларів на рік! Прибутковість продажу зброї - 80-90%. Тобто продаючи цю зброю, можна отримати в бюджет 48 – 63 мільярди доларів. Не зараз, звичайно, а після війни. Зараз зброя самим необхідна. Тогорішній бюджет України склав 30 мільярдів. Що тут коментувати…
От коли наша промисловість нарешті вийде на вказаний обсяг, а наше військо видушить кремлівських щурів, ті ж самі меркелі з оландами, які заблокували вступ України в НАТО в часи Ющенка, самі нас проситимуть, щоб ми туди нарешті вступили. І вибачаться, і на коліна стануть, при потребі. Бо честь і гідність для них поняття абстрактні, а гроші – конкретне. Такі вже вони є, ми їх не переробимо. А собівартість нашої зброї набагато нижча за їхню та американську! І рахувати гроші вони вміють… Отож, будуть зацікавлені купувати зброю в нас, а купувати зброю поза НАТО не зможуть, як і зараз.
Отоді, через кілька років, і треба вступати в НАТО. Досягши перед тим національного консенсусу, обравши справжню владу і розчавивши орду. Вступати у статусі ядерної держави, із холодним розумом і спокійною душею. Вступати у пошуках ринку, який там є, а не безпеки, якої там немає. Якщо, звичайно, НАТО до тих пір не розпадеться…
Але про це – іншим разом.