Вперше опубліковано у 2014 році

Це не рімейк шедевру великого К. Саймака (не дав мені Бог хисту «пАкращити» Великого Майстра), і навіть не про Крим, як багатьом мабуть здалось. Цей нарис – про те місце, куди Крим зараз рухається.  
  Це місце має й інші назви, найпристойніша з них – Росія. Хоча теж непристойна – бо крадена.  Як би там не було – ви вже збагнули, про що йдеться. Пишу не тому, що тема подобається, а для того, щоб нам знати, як ворога здолати. Найважливіше в подоланні ворога – зрозуміти, хто твій ворог. Здається, сумнівів не залишилось. Основний наш ворог у цьому світі – Росія. Але для перемоги цього мало. Потрібно знати, як твій ворог існує (не повертається язик сказати «живе»: як кажуть в Одесі – «хіба це життя»), де його вразливі місця. А вони є в кожного, навіть у Кащея були. Варто тільки ретельно пошукати.
    Що пропагує ворог і що він пропонує нам? Русскій мір. Що ж це таке? Згідно з твердженням самого московського фюрера, це спілка людей, які говорять російською мовою (де б вони не жили), ставлять цінності Руського міра вище за власне благополуччя і навіть за власне життя. Що ж це за цінності такі? Виявляється, це істинне (московське) православ’я, право бути рабом фюрера і пишатися його силою і своїм рабством. Скажете, таких людей не буває? Та ні, їх повно, навіть термін медичний для них придумали: «зомбі». Схвальна реакція росіян на цю ідею підтверджує: сусідня держава населена переважно ними.  
    Придивимось уважніше, що ж це за місце таке, що плодить таких монстрів, і які вразливі точки воно має. Отож почнемо з початку: з назви. Хто ж вони такі і чому так дивно називаються? Не «хто» а чиї»? Русские!  Ви правильно здогадались. Це ті, хто належить Русі. Раби. Так вже склалася історія.  
    Жили собі в басейні Дніпра слов`яни. Звалися Руси. Звідки взялись – каламутне питання. І до теми не дуже відноситься. Звідки походить назва – теж достеменно невідомо. Можливо, давні скандинавські мандрівники прозвали. Рос старонорвежською мовою означає гирло. Стара столиця Норвегії тоді звалася Нідарос (гирло Ніда). В сучасній норвежській це слово пишеться «ос». Нова столиця названа за старим принципом - гирло річки Ло. До осла жодного відношення не має. Можливо, так і назвали давні норвежці плем’я, що мешкало в місці, де зливалися три могутні ріки. З фантазією у них, як бачимо, було негусто…
   Але це тільки гіпотеза. Важливо інше – саме це плем’я стало центром давнього племінного союзу під назвою «Русь». Основна їх заслуга перед сусідами – стратегічно вдале місце проживання, де сходились всі шляхи. Адже доріг тоді не було, мандрували водою. Як би там не було, членів цього племені звали русами, а представників інших племен цього союзу – русичами.  Русичі – це передусім  сіверяни і древляни – найближчі сусіди русів. Слов`янські племена, долучені до цієї держави пізніше, вже після її формування, стали називати «русинами».
   Зараз  русинами називають себе українці, які говорять на дивному суржику і не бажають вчити літературної мови. Ще сто років тому, в часи І. Франка, так називали всіх західних українців. Але в середньовіччя не лише їх предки, волиняни і галичани, а й решта окраїнних слов`янських племен називались саме так. Це і в’ятичі, і дреговичі, і полочани, і словени, і багато інших племен, навіть назв яких історія до нас не донесла. 
  Основою економіки Русі, як не соромно нам це визнавати, була торгівля рабами.  Самим русичам раби не були потрібні – при тій культурі виробництва, що процвітала на нашій землі у 8-11 сторіччі, утримання рабів було економічно недоцільним. А от торгівля ними була дуже прибутковою. Бо для вивезення в Константинополь рабів не вирощували а ловили. Не своїх, звичайно. Сусідів.
   Територія тогочасної Московії якраз і була місцем, де їх переважно ловили. Просто тому, що зручно було. На заході та  південному заході від Русі держави вже сформувались, ловити своїх людей не давали. На північному заході жили люди суворі і войовничі. Таких не наловиш. Дивись, щоб самого не спіймали. На півдні і південному сході – степ. Жили там кочівники, люди прудкі і спритні. Теж багато не наловиш… От і ловили в Заліссі (так називали русичі Московію, коли Москви ще не було).
   Жили там народи угро-фінського кореня. Держави не створили, бо  природні умови не дозволяли їм селитись скупчено. Скрізь болота, ліси, землі орної мало, та й та земля та – глина, багато на ній не виростиш. От і жили малими родами, розрізнено – ідеальна здобич. З розбійниками – русичами змирились, як із непереборним злом. І самі звикли називатись – руськими. Тому й іго ординське прийняли легко – кращої долі не знали. Новий господар від старого не дуже й відрізнявся.
    Саме татари збудували Москву – місто, де сидів їхній баскак (збірник данини). Справа в тому, що Орда мала рабовласницько - федеративний устрій. Може тому він такий милий досі ординським посіпакам в Україні. Справді, величезною багатонаціональною імперією зручніше керувати на «федеративних» засадах: захоплена територія отримує свого хана - колаборанта або пришлого  баскака, який платить Чінгіз-хану данину та утримує військо, з яким на вимогу Чингіз-хана вирушає в похід.
   З сучасною федерацією, на зразок США, така державна структура нічого спільного не має.
   На час монгольського нашестя знедолені руські князі – вигнанці вже масово переселилися на Залісся: місця глухі, малолюдні, старшими родичами не зайняті, з сотнею дружинників можна контролювати величезну територію, дрібний розбійник може почуватись тут незалежним князем. Саме з них і вербувалися баскаки, пізніше – князі.
     Російський етнос утворився як суміш правлячого (руського, а потім – татарського) та поневоленого (угро-фінського). Саме тому російська мова така складна і насичена винятками з правил. Адже це складна суміш угро-фінських, тюркських та словянських мов. Так завжди буває при змішуванні кількох  мов. Погляньте хоча б на англійську (суміш кельтької, англо-саксонської та норманської мов) де слова взагалі звучать не так, як пишуться. 
   Після розпаду Орди у 14 сторіччі у московського улусу з`явився шанс на незалежність, оскільки розпочалася громадянська війна всередині ослабленої орди. Маневруючи між нащадками Ногая і кримськими Гиреями (дві гілки Чінгізідів) московські князі з часом незалежність здобули. А після загарбання Криму російські царі уявили себе нащадками всієї Орди. Так-так, на той час – уже російські.
    Московія за часів Івана IV підкупом домагалася від іноземних послів (рідкісних і нечисленних в той час) щоб їх країну іменували Росією. Чому саме в цей час? Тому, що останній руський король Свидригайло вже давно помер, князі-володарі України (Вишневецькі, Острозькі, Ольшанські) вже не писалися «руськими». Мабуть – із сорому за програну Польщі війну та втрату державності.  А отже славетна назва залишилась нічийною.
   Історія знає чимало прикладів, коли назву зниклої держави разом з її історією крали сусіди. Наприклад, нинішня Литва має до ВКЛ (Великого Князівства Литовського) таке ж відношення, як Московія до Київської русі.   
  Мабуть тоді ж виник і панславізм – офіційна політична доктрина царату, в наш час відома як «концепція старшого брата». Простими словами: з метою загарбання сусідніх земель і поневолення слов`янських народів Росія вдає з себе спадкоємця Київської Русі, найстаршу слов`янську державу, яка має «історичне право та історичну місію» керувати слов`янським світом. Панславізм – і є та Державна Ідея, на якій тримається Росія. Зібрати докупи всі слов`янські землі. Що з ними далі робити – ще не вирішили. Не на часі, бо зібрати ніяк не вдається. Тікають слов`яни від московітів. Не розуміють свого щастя.
   Зараз Україна взагалі завдала по цій ідеї смертельного удару. Подивившись на сусіда тверезим оком українці раптом заявили: а ніякі ви нам не брати. І не слов`яни. І не православні, в більшості своїй. Свого часу в творення імперського міфу кинуті величезні ресурси: віками вичищалась історія, дочистились  до того, що від Київської Русі не залишилось жодного документу. Жодного аркуша! За двісті років царат цілеспрямовано винищив всі архіви України-Русі. Але ж відомо, що переважну більшість паперів складають не літописи, а «побутові» документи: скарги, судові рішення, заповіти і т.д. Яка ж потреба була нищити всі ці папери? Яку таємницю вони приховували? Єдине, що приходить на думку – мова. Мабуть, всі вони були написані українською мовою.  Інших версій у мене немає.
   Фахівці з санскриту стверджують, що з слов`янських мов українська – найдавніша, найближча до санскриту. Виходить що «брат» - не старший… Спливають цікаві археологічні дані – на Московії практично відсутні слов`янські  середньовічні поховання. Скрізь – поховання угро-фінського типу. Виходить, що і не брат це зовсім… А якщо придивитися до московського православ’я – так виявиться, що він ще й бусурман. 
    Найбільший слов`янський народ остаточно вийшов з під впливу Москви. Під окупацією залишається одна лише слов`янська нація – білоруси. Та й то бацька вовком дивиться… Кінець панславізму! Але без Державної Ідеї держава існувати не може! Адже кожній державі потрібно щось, що об’єднує її населення і вирізняє його з поміж сусідів, що виправдовує сам факт існування даної держави, причому – в даних межах. Це і є Державна Ідея.
   Що може запропонувати нинішній московський фюрер своїм рабам? Звісно, що не лібералізм і свободу. Національну ідею? Але ж нації немає! Росія – поліетнічна, росіян – меншість. Тому всі спроби організувати всілякі рухи за принципом «Росія для росіян» тільки послаблюють державу. Загарбання Криму – не випадковість. Фюрер біснуватий, але ж не геть дурний. Цей злочин був скоєний саме для того, щоб Росія опинилась в міжнародній ізоляції. Зараз для неї – це єдиний порятунок. Ідеологія «обложеної фортеці» здатна консолідувати різношерсте населення і створити з нього якусь подобу народу. Але тільки на короткий строк. Потім наступає розчарування і апатія.
    Тому фюрер та його посіпаки гарячково шукають об’єднавчу ідею на довгострокову перспективу. Релігія не дуже годиться – серед підданих найбільше мусульман, яких московські православні сприймають дуже негативно, багато також буддистів. А найбільше – атеїстів. Тяжкий спадок СССР… Спробуй знайти між ними всіма компроміс! Культура? Але вона залежить від релігії. Погодьтеся, що християнські, мусульманські та буддистські культури дуже відмінні одна від одної. Тому ставку зроблено на російську мову та засновану на ній облудну субкультуру.
    У численних серіалах, призначений для широких рабських мас, яким телевізор заміняє розум, нав’язливо, цілеспрямовано, безсоромно вихваляють удаваний героїзм своїх предків. І навіть не тих, хвостатих, а зовсім недавніх.
     Останні жертви сталінізму ще не померли, а Сталін уже не упир, а «ефективний менеджер», а його кати – доблесні НКВД-сти, герої серіалів. І що ви думаєте – дивляться і вірять. Навіть ті, кого ці «герої» в дитинстві катували. Крім серіалів – ще «патріотичні» ток-шоу та огидна попса. І в котрий раз свіже переписана на потребу дня історія – для школярів. Щоб виросли справжніми, правильними рабами. І вчасно зайняли місце біля телевізора. От і вся сучасна «російська культура».
    Тому об’єктивно кожен громадянин України, який вживає цю отруйну жвачку для розуму і спілкується хоча б у побуті російською мовою – зараз допомагає Путлеру і його імперії. Ми маємо всі це усвідомити і рішуче відмовитись від російської мови. Добровільно, свідомо, з розумінням необхідності цього кроку для перемоги над ворогом. 
   Російська економіка – перехідна від рабовласницької до ранньофеодальної. «Федерація» їхня є не що інше, як система відкупів, характерна для рабовласницького та феодального суспільства. Фюрер віддає частини імперії на відкуп баскакам (губернаторам). Вони збирають данину, передають її в Москву, на певну частину залишку утримують «правоохоронців», які упокорюють рабів, решту – крадуть. Фюрер за рахунок данини утримує військо та своїх наближених сатрапів. От і вся державна структура. Для 13 сторіччя вона була передовою, для 21 – є безнадійно застарілою. Навіть феодальною її вважати не можна.
     Адже крім властивостей, характерних для феодалізму (нерозділеність гілок влади, роздробленість країни) Росія має риси, характерні для рабовласницького ладу. Насамперед – це концентрація власності в одних руках.  При феодалізмі існує чітка система взаємних зобов’язань, яка зветься васалітетом. Король обмежений у своїх правах, в тому числі і у праві власності, цією системою, зобов’язаний її боронити. Феодальний король не може позбавити васала майна за власною примхою, без законних підстав. При рабовласницькій імперії все навпаки – власник у державі один. Він розпоряджається всім майном і нічим не обмежений в своїх діях. Щодо нього не діють жодні закони чи обмеження. Він роздає майно не у власність, а у користування. І у кожний момент може відняти. Просто з примхи. Ніхто в нього навіть пояснень не має права вимагати. Це саме те, що ми бачимо у нинішній Росії.
   І якщо Путін найбільш подібний саме до Гітлера, то його держава – до Римської імперії часів Нерона, а не до Британської імперії, як багато хто вважає. От тільки Путлер до Нерона не дотягує – той не тільки міста палив, але і вірші встигав писати. Отже – намагався зробити свій внесок в культуру(як він її розумів). Нинішнє ж російське керівництво виробляє лише органічні добрива… 
   З часів Петра І Росія намагалась перейти від рабовласництва до феодалізму і навіть досягла в цьому певних успіхів. Пережитки феодалізму зберігаються навіть зараз, коли вона стрімко рухається назад, у рабовласництво. Насамперед – це суд і закони. Так, вони  вже не діють, нагадуючи швидше декорацію. На те вони й пережитки. 
  Чому ж ця імперія досі не розпалася? Причин дві – економічна і політична.
   Економічна полягає в тому, що Росія експлуатує велетенські природні багатства, що належать поневоленим народам. При сприятливій ринковій кон’юнктурі світових цін на енергоносії експорт сировини підтримує неефективність «відкупної» системи, яка сама по собі дійсно функціонувати не може. Адже в системі відсутні конкуренція і зацікавленість виробника у результатах виробничої діяльності. Конкуренції не допускає баскак, він же забирає прибутки. Тому всі виробники повністю залежать від баскака, а він повністю залежить від фюрера. Капіталістичне виробництво при такій системі неможливе.
   Саме тому його і не було у давньому Римі. Вирахуйте із загального обсягу російського ВВП вартість видобутих корисних копалин. Те, що залишиться – співставне з ВВП України. Ось вам і російська економіка. Що може її повністю зруйнувати? Падіння світових цін на енергоносії або визвольна боротьба поневолених народів. Перше від нас не залежить, адже великих покладів нафти та газу Україна не має. А от у другому ми можемо Росії «допомогти»… 
   Розуміючи небезпеку розпаду на моноетнічні держави російське керівництво завжди робило все можливе, щоб цьому запобігти. Насамперед – зросійщувало поневолені народи. Національні мови та культури гласно або негласно заборонялись. Це призвело до того, що представники поневолених народів забули, хто вони є, втратили власну культуру, мову, історію. Наслідок: більша частина росіян належить до монголоїдної раси, але дуже ображається, якщо хтось висловлює сумнів у їх слов`янському походженні. Ця більшість – безнадійна. 
   Але є і меншість  – народи, що прагнуть волі, а інколи навіть готові за  неї воювати (як чеченці та деякі народності Дагестану). Це насамперед – майже всі народи Кавказу, саха (якути), буряти, казанські татари. Що заважає Україні організувати супутникові  телевізійні канали просвітницько-культурного спрямування, які працювали б на їхніх мовах? Від Росії вони цього не дочекаються. Вона захищає лише російську мову і культуру і лише за кордоном… А Україна могла б цим зайнятися і за порівняно невеликі кошти посприяти національному відродженню та консолідації цих народів.
    Скажете: Україна і свою культуру та мови не підтримує, де вже чужими займатися!? Не підтримувала, бо і держави самої не було. Була колонія з колоніальною адміністрацією. Скажете: колоніальною була лише адміністрація Януковича? Зовсім ні. Геть усі. Адміністрація Януковича відрізнялась від інших тим, що спробувала за прикладом Росії повернути Україну у рабовласницький лад. Але виявилось, що українці -  не росіяни. Бути рабами не бажають. Навпаки, хочуть рухатися від феодалізму, у якому перебувають зараз, до капіталізму. 
    Багатовікове російське панування не змогло знищити потяг української нації до свободи. І це при тому, що цвіт нації систематично і планомірно знищувався російською імперією, починаючи від будівництва каналів силами козаків при Петрі І і закінчуючи останнім голодомором 1947 року. Наша нація вижила навіть попри це. Сьогодні це вже можна сказати напевно.
   Ми маємо величезну перевагу над ворогом: можливість створення сильної національної держави, заснованої на давній і багатій українській культурі, унікальній українській мові, прадавніх традиціях і звичаях нашого народу. Гріх не скористатись такою можливістю. І потрібно для цього небагато: здолати ту мутну хвилю брехні і наклепу, що її підняли щодо українських націоналістів московські професійні брехуни. Українських націоналістів старанно оббріхували віками, розуміючи, що саме вони та сила, яка може знищити імперію. Може, час вже протерти очі? 
   Якщо ми вже переконались, що російська пропагандистська машина жодного слова правди з себе принципово не випускає, може час збагнути, що їх казки про звірства бЕндерівців – теж суцільна брехня? 
  Політична  причина відносної стабільності російської імперії полягає в її закритості від світу та нещадній експлуатації титульної нації. Не дивуйтесь – етнічні росіяни є найбільш експлуатованим і економічно пригніченим народом з усіх, що у Росії мешкають. І це не випадковість. Поневолені народи, які не бачили іншого життя, порівнюють свій життєвий рівень з життєвим рівнем етнічних росіян. Адже більше їм порівнювати ні з чим. І залишаються задоволені таким порівнянням. Етнічні ж росіяни складають меншість населення, а отже ефективно захищати свої інтереси не можуть. Крім цього – вони дуже зайняті. Пишаються величчю.
    Ще Дейл Карнегі довів, що прагнення власної значущості є життєвою потребою людини. Реалізується воно по різному, в залежності від можливостей, бажань, світогляду, виховання конкретної людини. Ідеологія Панславізму та головний її прояв – російський шовінізм тим і небезпечні, що дають можливість реалізувати це прагнення тим, кому пишатися нічим. Чим може пишатися і вихвалятися раб? Адже у нього нічого немає! Правильно: своїм господарем. Його силою, могутністю, положенням у суспільстві, взагалі – «крутістю», як вони кажуть. 
  Це слово, до речі – не нове. Воно вживалось у цьому сенсі ще у «золотий вік» російської поезії. Не вірите – почитайте хоча б Баратинського… Отож не варто дивуватись, що сусіди пишаються своїм фюрером, який поставив на вуха весь світ, зруйнувавши створювану десятиліттями систему безпеки, і при цьому зовсім не переймаються думками про сумні наслідки такої «крутості» для них особисто. Їх не цікавить не лише перспектива повної політичної ізоляції, але навіть питання, чи буде їм чим завтра закусити. Це питання для них другорядне. Вони впевнені, що хазяїн не дасть їм сконати з голоду. Історичний досвід їх не цікавить. Історії вони не знають, а ті, хто сконав з голоду, вже нічого їм не розкажуть. 
   Збочена Державна Ідея ( панславізм ) породжує збочених людей – шовіністів. Шовініст – це людина, яка не живе сама, щоб тільки не дати жити іншим.  Тому час припинити галас навколо сумних перспектив росіян. Він їх тільки смішить і додає підтримки їх фюреру. Натомість треба мовчки робити все можливе, щоб ці наслідки настали якомога швидше і були якомога болючішими. 
  Зараз ми маємо унікальну можливість позбавити Росію справжньої наукової і культурної еліти, тобто тієї її частини, яка не заражена шовінізмом.  Саме зараз це неважко зробити. По-перше можна легко відділити справжню російську еліту від безумних шовіністів, що елітою прикидаються. Це ті люди, які публічно засудили Кримську війну. По-друге зараз легко переманити їх до себе. Уявіть, як тяжко їм зараз в Росії. Їх шельмують і цькують з усіх боків Шарікови і Швондери, їх звільняють з роботи, їм влаштовують обструкцію і бойкот колишні друзі та колеги, над їхніми дітьми збиткуються у садках, школах, університетах. Як би не довелось їм першими Місяць колонізувати…
    Нам потрібно зробити зовсім небагато: запросити їх в Україну, тобто запропонувати їм усім українське громадянство. Одразу і без всяких умов! Ці люди вкрай потрібні Україні! Адже ми ще не маємо еліти, вона лише починає формуватися.  Державна еліта – це не зграйка мерзотників, які вкрали у нашого народу все національне багатство, захопили державну владу і тепер називають себе цим словом! Народ їх зовсім іншими словами називає. Еліта – це люди, здатні поставити державні інтереси понад своїми приватними, нехай не завжди і не в усьому. Українська еліта – це не Кравчук, який все життя з України годувався, нічого для неї не роблячи, а Шухевич, який за Україну воював і загинув у цій війні. 
   До речі, від того, наскільки часто державні інтереси ставляться понад власні, залежить якість еліти. Найбільш якісна еліта на сьогоднішній день – у Японії. Саме завдяки їй позбавлена будь-яких природних ресурсів і перенаселена держава має третю за розміром світову економіку, яка, на відміну від американської і китайської, взагалі не спирається на грубу силу.
   Забравши у Росії її справжню еліту і посиливши нею еліту українську ми можемо остаточно позбавити Росію політичного майбутнього. І не варто боятися російської еліти. Їх небагато, до того ж більшість з них не є етнічними росіянами, тому не варто боятися зросійщення нашої майбутньої еліти через їх вплив. 
  З населенням Росіїї все більш-менш ясно: в переважній більшості це переконані спадкові раби. Недаремно російський буквар починається сакраментальним: ми не раби. Тільки рабам спаде на думку акцентувати на цьому увагу. Вільній людині це і на думку не спаде – адже і так очевидно.  А що ж з правлячим класом? Можливо, це найбільша трагедія сучасної Росії. Важко ставитись з повагою до кривавої династії Романових. Адже вона почалась страшним кривавим злочином, коли за наказом Федора Кобили (він же – патріарх Філарет Романов)  і його сина Михайла Романова  було повішено претендента на трон – трирічного хлопчика, сина Лжедмітрія і Марини Мнішек.
    За триста наступних років Романови в тісному союзі з російською церквою вчинили безліч страшних і кривавих злочинів, тому мабуть і не могло закінчитись це страшне правління нічим іншим, ніж винищенням правлячої династії і церковної ієрархії.
    Але державна еліта в ті часи таки була. Тодішня Росія дала світу безліч талановитих людей, в тому числі – державних діячів. Адже дворянство існувало в умовах відносної свободи, без якої, як відомо, неможливий розвиток творчих особистостей.
    Після революції ситуація змінилась. Якщо в першому поколінні радянських керівників ще траплялись поодинокі представники інтелігенції, то наступні покоління управлінців виродились повністю. Спадкової аристократії в нинішній Росії немає. А отже в рабському суспільстві «спливають» ті, хто не має жодних моральних гальм, готовий іти до багатства і влади по трупах. З античних часів відомо, що найстрашніші рабовласники виходять з рабів…
    А отже не варто дивуватись, чому кремлівські гобліни довірили Крим своєму кримському духовному родичу.  Насправді вони відрізняються тільки масштабом злочинів. Гоблін кримський заради грошей вбивав, викрадав, катував, залякував окремих підприємців. Гобліни кремлівські робили це ж саме з цілими народами та етнічними групами. Вони – одної крові. Тієї, яку проливають. Тому не варто сподіватись, що гоблінів зупинять ріки крові їхніх солдат, які поляжуть у війні з Україною. 
   Ця сторона питання їх зовсім не обходить. Від першого чінгіз–хана Темучина і до останніх дубоподібних  командармів Красної Армії - Орда ніколи не рахувалася з власними втратами.  Людей називали «живою силою» і ніколи нікого не карали за її «перевитрату», лише – за поразку. Так Орда воювала завжди, а отже немає підстав сподіватися, що з нами вона воюватиме інакше.
    Інше питання, скільки «живої сили» вона зможе мобілізувати на цю війну. Якось непоміченою пройшла епохальна подія в житті Росії – перехід на контрактну армію. Це не випадковість. Орда перебуває на порозі свого розпаду, і гобліни це відчувають. Представники поневолених народів, які ще не забули власної мови і історії (за моїми  розрахунками – мільйонів двадцять) і етнічні українці (приблизно ще стільки ж) в обставинах, що склалися, спроможні повернути зброю проти гоблінів. Орда більше не може спиратись на поневолених тубільців.
   У тих же татар чи якутів раз по раз спливає думка – чому 14 народів змогли втікти з тюрми народів, а ми – ні? Чим ми гірші? Розпад СССР привів до незворотних наслідків – показав приклад вдалої втечі з тюрми народів. Переважна більшість українців, що опинились в Росії під час розкуркулення, індустріалізації, молодіжних будівництв, розробки газових і нафтових родовищ Сибіру і Далекого сходу (а все це робилось в основному руками працьовитих українців) хоча і пишеться в переписах росіянами, ще не забули остаточно, хто вони і звідки, а отже теж не захочуть стріляти в братів.
    Не варто сподіватись, що в Росії відбудеться свій Майдан. По-перше, рабам воля ні до чого. Їм треба сильного господаря. А рабів в Росії – переважна більшість. По-друге в Росії для упокорення незгодних створено величезний каральний підрозділ. Російська поліція чисельністю переважає мільйон особин, не обтяжених мораллю та етикою, але чудово відгодованих режимом  (мінімальна зарплатня російського поліцая становить більше 1000 доларів, плюс хабарі, всевладдя і повна безкарність – є що втрачати, є за що помирати самому і вбивати інших). Крім того, вони вже давно втратили зв'язок з рештою населення, з часів НКВД перетворившись на окрему касту, спадкових катів власного народу.
   Мирний протест в таких умовах не можливий. Це вам не Україна. А немирний протест можливий тільки із зброєю в руках або якщо вийдуть всі одразу. Всі одразу можуть вийти тільки з голоду. Це єдина причина, з якої відбуваються знамениті російські бунти – безглузді та нещадні, як відомо. Але до голоду їм ще далеко. Не маючи значних запасів вуглеводнів Україна не має і важелів впливу на їх світові ціни. Хоча дечим їм "допомогти"  можемо і ми. 
     І зброю всім росіянам гобліни вже не довірять. З армії намагаються створити ще одну касту професійних вбивць, фанатично відданих режиму, на кшталт поліцейської.  Саме тому переходять на професійну армію.
    Відміна виборності губернаторів, укрупнення суб’єктів федерації – це все ланки того ж ланцюга, відчайдушні і жалюгідні спроби гоблінів утримати імперію від розпаду.
     Єдине, що їх дійсно лякає – втрата влади. Адже разом з владою вони втратять не лише статки, але і життя. А отже, війни не буде тільки в одному випадку  - якщо гобліни переконаються, що Україну їм не здолати.
    Перевершити їх озброєнням ми не можемо. Але можемо мобілізувати на оборону держави всіх українців, роздати їм бойову зброю та оголосити мобілізаційний план. Цьому Росія не зможе протиставити нічого.  Заберуться тоді гобліни, підібравши хвости. І Крим без бою віддадуть. Все що завгодно зроблять, аби тільки не втратити владу. Бо піддані-раби пробачать їм абсолютно все. Крім поразки. 
  Вся московітська історія свідчить: цар може дозволити собі все що завгодно, крім слабкості.  Одна біда – наші нові владці бояться власного народу більше ніж Путлера. Чого варте лише базікання Турчинова про громадянську війну, якої він не допустить.  Всі вони думають, що Майдан їм наснився. Але суспільство змінилося. Навряд чи люди, які тільки що піднялись з колін і відчули себе Громадянами, дозволять одягти на себе нове ярмо. Українцю ярмо не личить. І життя в Заповіднику Гоблінів – теж не для нас.