Візит держсекретаря США – сам по собі подія непересічна. Вони довго й ретельно плануються, оскільки кількість бажаючих поспілкуватись значно перевищує його біологічні можливості. Тож за звичних умов саму можливість потриматись за нього руками можна вважати успіхом для будь-кого, окрім перших осіб найпотужніших країн світу. А раптовий, незапланований візит до держави третього світу – це взагалі щось на рівні фантастики. Але не поспішайте радіти. Згадаємо спершу недавнє минуле. Кандидат, а пізніше президент Жопайден вкрай негативно відгукується про московію та її роль у світі, критикує Трампа за угодницьку політику щодо цього непримиренного ворога, натякає на особисту зацікавленість, а то й  керованість свого опонента з москви, чи то у вигляді компромату, чи бізнесових вигод (Трамп раніше явно зловживав контактами з московитами й поїздками до москви, що дійсно не могло пройти безслідно). І обіцяє покласти край московській експансії у всіх її проявах: гібридному, кібернетичному, підтримці світового тероризму. Найрішучішим чином, найбрутальнішими методами (окрім превентивного удару). Але одразу після візиту його Блюмкіна до москви ситуація чарівним чином змінюється – грізне ревіння змінюється жалібним скавчанням про «необхідність діалогу» та «відсутність силових методів вирішення кризи стосунків». Варіантів тут лише два: або «золота картка», передана йому через Блюмкіна путінським конем, або тека матеріалів по «Буризмі», де його син і офіційний годувальник усієї родини Хантер обіймав вигідну, але напрочуд необтяжливу посаду сина впливового американського політика члена Наглядової Ради без конкретних обов’язків але з дуже конкретною платнею. Саме так виглядає корупція на «процвітаючому Заході», якщо раптом хто не знав… Можливе й поєднання обох стимулів, втім для нас це не важливо. Важливо для нас те, що США протягом 8 років лише імітує військову допомогу Україні, попри те, що така пасивність шкодить не лише нашим (кого вони врешті цікавлять?) але і їхнім національним інтересам.

                Останнім часом поведінка лідерів США щодо України стає ще цікавішою: вони усіляко роздмухують істерію стосовно повномасштабного нападу московії на Україну. На перших порах невдячну справу роздмухування паніки було покладено на нашу владу. Але цього разу наші тупаки випадково вчинили напрочуд мудро – лякатися не стали, принаймні напоказ. Навпаки, реагували настільки спокійно (не сказати – байдуже), що зовнішні спостерігачі зробили поспішний висновок про цілковите  нерозуміння ситуації. Наша влада здалась їм телям, що зацікавлено заглядає у гарматне дуло… Так це чи ні – зараз не суттєво. Крайня тупість і глибока мудрість іноді призводять до однакових наслідків – діалектика у чистому вигляді. До позиції влади додався спокій суспільства, яке за  8 років звикло жити у стані війни. Не тому, що всі неймовірно хоробрі, просто психіка не дозволяє перебувати в стані істерії такий тривалий час  - пересічні відісетрили своє ще 2014 року.  Вочевидь саме зараз американські сподівання на те, що ми справимось із завданням самотужки – зникли остаточно. Тож нам почали допомагати. Ні, не зброєю – істерикою. Так дешевше й корисніше. Саме американська преса (зовсім не продажна, на відміну від нашої, звісна річ) розбурхує компанію істерії. Очевидно, що паніка ще ніколи не допомагала панікерам. Але про допомогу нам і не йдеться, якраз навпаки – американи намагаються повернути важіль впливу на Україну, що почав було гнутися в їхніх волохатих лапах від надмірного перевантаження.  Йдеться про боргові запозичення. Вони неначе й не критичні – близько 50% ВВП, але от умови… Влада наша пишається скороченням держборгу під час війни… Вже за одне це їх слід було б повісити, і бажано не за шию, щоб мали час усвідомити… Навіть найпотужніші держави світу, зазнавши зовнішньої агресії, припиняють виплату боргів. Навіть Британія у 1939 припинила… Бо всі ресурси держави йдуть на відбиття агресії.  Наша ж окупаційна влада пишається, що попри війну й видатки на неї, що призвели до зубожіння населення, зовнішні запозичення справно і вчасно повертаються, а отже єдинокровні з ними банкіри й фінансисти не зазнають збитків… Але світовому сіонізму цього виявилось мало – адже апетит приходить під час їжі не лише до путіна. Тож нам нав’язали «реструктуризацію» боргів ім. яреськи. З цієї потвори взагалі варто було б живцем здерти шкіру, взявши за основу класичний живопис Босха, де процедура показана в усіх деталях. Щоб не втомлювати подробицями, скажу лише, що нам «списали» близько 6 мільярдів доларів і відтермінували на три роки сплату відсотків (які за це збільшили), але у випадку, якщо в Україні населення отямиться, обере до влади українців і розпочне розвиток економіки, то за це «списання» доведеться заплатити СОТНІ МІЛЬЯРДІВ доларів. Але зважаючи на те, що навіть  після цього «пересічні» обрали до влади представників їхнього кагалу, апетит почав зростати далі. Нас вирішили тримати на гачку через МВФ, оскільки звідти позичають кошти під 3.5-4%, а напряму світовий сіонізм кредитує нас під 8% і вище. Але втрутилась пандемія – через неї сповільнились і виробництво і споживання, причому в загальносвітових масштабах, тож на ринку з’явились купи «зайвих» грошей, які стало просто нікуди прилаштувати. У Німеччині, наприклад, банки ввели «від’ємні» відсотки, тобто вкладник, заміть отримувати дохід від депозиту, має платити банку за зберігання своїх грошей. За таких умов з’явилось чимало «порушників конвенції» які всупереч рішенню Світової Закуліси почали скуповувати наші Облігації Зовнішньої Позики, догнавши відсоток майже до МВФівського. Тож у держдепі вирішили, що паніка, спричинена «неминучим нападом московії» допоможе виправити ситуацію й поверне Україну у стійло МВФ. Те, що неминучий напад відбувся  8 років тому, вважають за краще не згадувати – бо паніка (вірніше її наслідки) потрібна держдепу вже сьогодні. Щоб знову взяти наших зелених за кредит…

                Навіщо? Щоб продавлювати рішення, вкрай невигідні, навіть згубні для України, але вигідні США. Тактика не нова – цей світ стоїть на шантажі бідних багатими.  Останнім часом у «суперечці» між московією і США настав врешті пароксизм і для Жопайдена з’явився шанс продавити бажання москви як необхідні й неминучі, як «менше зло», про яке так люблять згадувати мерзотники всіх мастей. За наш рахунок, звісно. Бо за це щедро заплачено…

                Тож мета візиту Блюмкіна очевидна – примусити «українську» владу виконати «Мінські угоди», укладені порошенком, у розумінні путіна. Залишається лише гадати, що було обіцяно блазню: шкура неубитого порошенка, можливість безкарно грабувати далі, дешеві кредити, Нобелевська премія Миру (що вже давно перетворилась на Тавро Негідника), або ще щось. Це вже неважливо, принаймні поки що. Бо Блюмкін отримав від блазня повний відлуп. Раптово й неочікувано для себе. Вочевидь американи, слідом за москалями, не враховують головну рушійну силу нашої зовнішньої політики – вулицю. Агресивну меншість, що не дозволяє «злити» державу москалям і єдина зараз стоїть між Україною й остаточним крахом та новим рабством. Блазень теж радий би забути про її існування. Але не може – ці люди прийдуть саме по нього. Блюмкін з Жопайденом далеко,  а йому відповідати, коли що. І відомо – чим… Тож берусь припустити, що блазень теж вдався до погроз – дефолтом. Тобто ударом по найболючішому місцю американів – гаманцю справжніх власників цієї держави.

                Але розлучення неостаточне. Бо наша «влада» не повідомила про подробиці «перемовин», як це прийнято робити при остаточному «побитті горщиків». Тож у Києві ще  сподіваються на якесь продовження й більш «вигідну» пропозицію з-за океану. Тобто менш руйнівну.

                А що ж наші «американські партнери»? Старий маразматик Жопайден відверто запросив москалів в Україну з новою окупацією. Як інакше можна розцінювати його заяви, що США в жодному разі не будуть воювати за Україну (звісно, що не воюватимуть, але хто тебе, підара, за язик тягнув?!), а санкції (звісно ж страхітливі й нечувані) будуть введені лише після нової агресії. Словом, я мститимусь і мстя моя буде страшна… Після славетної історії з його колишнім шефом, сраним миротворцем обамкою, коли асаду погрожували всіма карами небесними у випадку застосування хімічної зброї а потім мовчки проковтнули хімічну атаку і втерлись, такі «погрози» всерйоз ніхто не сприйматиме – лише як заохочення. Бо треба ж підару старому щось казати… Зрештою, сирійські діти й жінки, знищені отруйними газами – їхня спільна з обамкою ганьба. А що ганьби виявилось замало – Афганістаном доточили… Після провального (на щастя!) візита Блюмкіна до Києва Жопайден вирішив уточнити (на випадок, якщо путін такий же тупий, як він сам), що санкції введуть лише у відповідь на «велике» вторгнення, а величину визначатиме він сам… Відвертіше він вже не може висловитись, бо свої пов’яжуть. І так здійнялась буря на болоті, псяка мусила незграбно спростовувати, що агресією вважатиметься будь яка агресія, а що мав на увазі шеф – тре питати в його маразму…

                Таким чином, маємо повне право на невтішний висновок: США повною мірою використовуватимуть нас у власних цілях (для послаблення московії) але не мають наміру нам допомагати, тобто паразитуватимуть на помираючій Україні. Кошти, що начебто «виділяються» на підтримку України не мають нікого вводити в оману. По перше – це копійки навіть у порівнянні з нашим злиденним військовим бюджетом, по друге – пришлють знов непотріб, як  і раніше (кожен може сам подивитись, що конкретно ми отримали за 7 років і як це реально вплинуло на нашу обороноздатність), по третє - левову частку грошей виділять як завжди на підарасів «розвиток громадянського суспільства», тобто на розклад нації.

                На кого нам сподіватись в умовах, коли імперіалізм підштовхує й без того агресивну московію до повномасштабного вторгнення? Найрозумніше – лише на себе. Беруся спрогнозувати початок вторгнення  (хоч і не є фахівцем зі стратегічного планування, але тут все очевидно).

                На першому етапі нам доведеться мовчки, під тужливе завивання світової підлоти про нечувану стурбованість і небачену занепокоєнсть, прийняти ракетний удар, на який ми не маємо чим відповісти. Нас очікує близько ста балістичних ракет «Іскандер», які ми можемо збивати лише суто теоретично і порядку півтори тисячі ракет крилатих, переважну більшість яких знищить українська система ППО (насправді дуже потужна, хоча й застаріла). Це розплата за гріхи, вчинені пересічними на виборчих дільницях. Якби не вибрали у 2010 році бандюковича – мали б, чим відповісти. Бо старі, але все ще придатні ракети «Ельбрус» не було б утилізовано московськими агентами, яких він привів у владу. А може не мали б  і самої війни. Якби у 2014 замість мародера порошенка обрали Тягнибока – вже мали б ядерну зброю замість мінських угод і самі диктували світу порядок денний. Якби у 2019 замість зеленського обрали Кошулинського – мали б принаймні, чим відповісти на ракетний удар. А так – бидлу доведеться заплатити за свою тупість і ницість. Ну і нам разом з ним. Раз вже погодились жити поруч і не втекли світ за очі…

                Теоретично до мене доходять певні чутки про підготовку відповіді.

1.       Начебто старі зенітні комплекси С-200 перезаряджено й переобладнано для стрільби по наземних цілях, дальність збільшено до 400 з гаком кілометрів. Це може бути десь до 120 -140  застарілих, але ще боєздатних ракет, придатних для враження нерухомих цілей. Можна пошкодити нафто- та газопроводи на території Білорусі, знищити енергогенерацію на територіях, де проживає до чверті москвинів, вразити склади боєприпасів та ГСМ.

2.       Начебто наше військо отримало від Британії кілька сот застарілих, але ще придатних оперативно-тактичних ракет, можливо навіть середнього радіусу. Хотілось би вірити, але підстав малувато – про таке посилення слід було б оголосити негайно, це могло б взагалі запобігти вторгненню. Хоча хто напевно може сказати, що там у зелених головах…

3.       Начебто програма «Сапсана» завершена й дніпряни посилено «клепають» нові ракети, в тому числі й середнього радіусу. Програми «Сапсан» і «Коршун» дійсно могли б вже бути завершені. Але факт випробування навряд чи вдалось би приховати.  Втім, цілком можливо, що на конвеєр поставлено «сиру» продукцію без повного циклу випробувань – війна диктує свої правила. В цьому разі мовчанка може свідчити про те, що влада намагається виграти час для виробництва якнайбільшої кількості одиниць.

А втім найімовірніший варіант, попри все перечислене – що нам доведеться терпіти, беззбройним. Зціпивши зуби. І поминаючи добрим словом світову підлоту, лідери якої відмовили нам у дієвій зброї, щоб не провокувати путіна отримати черговий транш у бездонну кишеню.  Це ж та сама підлота, що жерла наш хліб, поки ми вмирали страшною повільною голодною смертю, тож чого ще від неї чекати? Доля держави опиниться в руках нашого бидла. Стерпить воно мовчки руйнацію, відсутність електрики, перебої з харчами, подальше падіння рівня життя – Україна вистоїть. Військо не відступить, поки тил його не зрадить. Навіть другої фази, авіаударів - не буде. Літаків у московії вистачить хвилин на 30-40…  А забекає бидлятина про «мир за будь яку ціну» - одразу його й отримає. І ціну заплатить – ту, що у 1933 і 1941 заплатило, але так нічому й не навчилось. Бо західні лідери – вони таки дорогі. Особливо для українців…

У переддень Водохрещі палкі, стійкі, матеріально переконані професійні й напівпрофесійні любителі двох політичних трупів, у безтямі бруднять одне одного собою і відходами власної життєдіяльності в телевізорі, інтернеті й просто на вулицях.

Зебіли, узбагойтєсь, як заповів вєликій Ссанич!

Порососи, перехрестіться – і вас попустить, як обіцяв ваш сиворогий.  

Апокаліпсис скасовується! Шоу триватиме! Добові плавно перетечуть у місячні. Все у вас буде – окрім розуму і совісті. Не поспішайте в ополонку, окстіться! Придивіться, що там плаває! Можливо це ваш політичний супротивник! І він теж не тоне, консистенція ж однакова попри всі удавані зовнішні розбіжності…

Головне – не бризькайте одне в одного Святою Водою – результат може виявитись непередбачуваним!

А  людей вітаю з Водохрещею! І бажаю Вам всього найкращого! Головне - залишайтесь людьми! Не дайте себе вкусити! Вас і так вже небагато...

Казахстан. Казахстан! – кричить , вищить,  нашіптує телевізор.

Козакстан, козакстан… - вчувається романтичному вуху українського пасіонарія.

Кізякстан, кізякстан… - звично відповідає цинічна луна.

Казах тюркскими мовами  означає одне й те ж – вільна людина. Казахстан - Держава вільних людей. Вільних людей, що тридцять років поспіль терплять диктатора. А до цього сімдесят років терпіли інших.  А до цього… Ну ви зрозуміли. Можливо в слово «вільні» там вкладають інший сенс. Вільні від гідності, наприклад…

Коротко про події в Казахстані:

Мудрий нарід (ТМ) вийшов на боротьбу за все хороше проти всього поганого з ретельно прихованою від самого себе метою поміняти місцеве Єлбаси на  братнє Колбаси. Бажано на виборах. Вибори не потрібні ні Єлбаси, ні Колбаси, котре насправді КАлбаси. Але цілком можливо, що таки відбудуться. Щоправда обирати доведеться між Єлдаси, Єбласи і Єбаси… Спойлер – усі троє китайці…

Детально про те ж саме (виключно для тих, хто бажає і вміє подумати, решті категорично не рекомендую).

                Про «один пояс/шлях» ви всі чули. Так от, він проляже через Казахстан. Просто тому, що більш ніде. Найвигідніший транспорт – залізниця. Європейського стандарту. Європейської ширини колії. Щоб возити китайський непотріб у Європу. Нічого особистого – тільки бізнес. Морем довго, потім все одно перевалка на ту ж таки залізницю. Дорого. Вантажівками – супердорого на таку відстань. Літаками… мовчу, ви вже зрозуміли. Казахстан лежить просто на шляху з Китаю в Європу. Ну от так йому не пощастило. Між молотом і ковадлом. Тобто між світовою майстернею й найбільшим зі світових ринків. Постколоніальна архаїчно-феодальна держава на шляху прогресу. Трагедія, гідна Софокла. Відлежатись на узбіччі тут не вдасться… Колосальна територія майже без населення. Нелояльні Китаю етноси: уйгури й московити. Останні небезпечніші. За ними стоїть Орда з  нездоровим апетитом і його непередбачуваними наслідками. Довший час здавалось, що Китай задовольняє нинішній стан речей: Казахстан скуплений через економіку й корумпований через «еліту» тихо імітує приналежність до «узкого міра», аж поки той мір не репне на друзки…  А поки не репнув – юзає Вялікую Сібірскую, не зважаючи на милі пустощі банди, що її контролює.  До того все йшло. Але останнім часом щось пішло не так. Відкладені етнічні конфлікти хтось почав підживлювати. На узкій язик почались гоніння асоційовані з деколонізацією назв та історії, з ускладненнями в латинику.

                Можливо, те щось пішло не так саме у нас – зрештою все в цьому світі взаємопов'язано. Можливо саме сракоголовий український виборець спустив курок нової війни. Бо найцікавіше – не Казахстан, а те, що за ним. Там, де біснувата Орда змикається з не менш біснуватим Іраном. Щоправда, між цими скелями є шпарина – Азербайджан, але туди не ходять поїзди (с). Принаймні напряму з Казахстану, посуху. Лише з перевалкою морем (тобто з двома додатковими перевалками). Отже, з цим треба щось робити. В те, що протягом найближчих століть релігійний іранський шал спаде до прийнятного для торгівлі рівня не вірить, здається, вже ніхто. Московія ж приречена на розпад. На десятки недодержав, де всі воюють з усіма. Тобто можливість транзиту тими землями виключена. Схоже. що теж на віки вперед. Задовбешся платити кожному королю водокачки. І все одно пограбують, скільки не плати. Китай, звісно, здатен до стратегічного планування (рідкісна в цьому тупому світі чеснота), але це не означає, що він спокійно спостерігатиме, як втікають його гроші. Якщо має змогу запобігти цьому лиху. Тож очевидно, що китайське керівництво робило ставку на нас, про що я вже неодноразово писав. Вони сподівались умовити/переконати/примусити наше державне керівництво забрати пасмо москальских земель уздовж Волго-Донського каналу в рахунок репарацій.  Утворивши тим самим Українсько-Китайський, даруйте, Українсько-Казахський кордон. З усіма транзитними вигодами. Не повірите - але навіть для нас. Але з часом китайці звернули увагу на те, кого регулярно обирає наш «мудрий нарід ТМ» і втямили, що легше умовити/переконати/примусити дощового черв’яка, аніж цих гігантів думки. І вирішили діяти інакше.

                Тепер ординський слон, з властивою йому грацією, вирішить одразу декілька задач:

-на смерть розсварить лояльних Казахстану узкоязичних з собою. До повної або часткової втрати узкоязичія (зараз це спостерігаєтся в Україні, де кожне нове «опитування» демонструє все більшу частку «етнічних українців» і зростання числа тих громадян, для яких українська мова стала  є рідною.)

- консолідує непримиренних узкомірцев і в потрібний Китаю час забере їх із собою в дупу в орду, можливо навіть з частиною території, пожалуваною за труди (північний схід, населений переважно узкоязичними й позбавлений найкорисніших з корисних копалин). Звісно так, щоб не ускладнити транзит.

- забезпечить Казахстану, після проведеної над ним вівісекції, право вимагати репарацій. Тими самими територіями. А чим же іще? Московія готова платити лише тоді, коли вже нічим, тож платитиме собою, як і належить б... Але схоже що вже не нам, а казахам. Тобто китайцям. Якщо ми не заперечуватимемо. А якщо заперечуватимемо – з нами поділяться. Ділитись чужим – воно не так і шкода… В кожному разі Українсько-Китайський кордон постає як залізна неминучість уже в найближчому майбутньому. Просто тому, що він потрібен Китаю. Так вже склалось. Нас знову не спитають і не дадуть навіть змоги виявити фірмову українську тупість миролюбність.

                Це якщо Орда переможе. Якщо ж переможе позбавлений політичної опозиції, традицій демократії, навичок самоорганізації казахський народ (з цього місця можна сміятись, але й дива ж колись трапляються) то буде задіяний варіант з виборами (див. вище). За вищенаведених умов нікого, окрім китайця, на них не може бути представлено… Як у нас – нікого, окрім олігархів і їхніх холуїв… Але в нас хоча б теоретично є націоналісти, яких не допускають у телевізор, але ще допускають до участі у виборах, там не буде й цього. Набрид вам кнур Султан? Настільки, що ладні вмирати під кулями окупантів? Буде вам інший кнур. Чи інший султан, яка різниця…

                Безпрограшна ситуація. Для Китаю, звісно. Нічого не нагадує? Правильно, московсько-Українська війна. Вона теж інспірована Китаєм у власних інтересах. Вони виграють за будь-яких умов. Добре влаштувались. Бо вміють думати, чого я і нам усім щиро бажаю.

                Якщо ж переможе орда… Президент Жопайден щойно сказав устами ( сподіваюсь) свого Блюмкіна, що московитів легко закликати на власну шию, але важко переконати піти. Але це для нього важко. Втім, для нього важко все, зважаючи на вік і вроджену мудрість. А для Китаю – досить клацнути пальцями… У потрібний йому час… Внаслідок московсько-Української війни залежність Орди від Китаю посилюється з кожним днем. А тепер посилюватиметься ще швидше. Дуже показово, як світова підлота, загальновизнаний еталон честі й гідності, реагує на прагнення казахського народу звільнитись від середньовічної феодальної тиранії. Чуєте грізні несамовиті крики лідерів вільного світу й усього прогресивного людства? Я теж не чую… Але діяти їм все ж доведеться, нехай і по мінімуму. Впарювати своєму піплу лабуду про необхідність і плідність переговорів з агресором, який саме заковтує чергову жертву, стає все важче. Не вгадаєш, коли він, клятий, перестане хавати. Бо тоді почнеться таке, що Жопайдени позаздрять кнур Султану, як живі мертвим (с). Почнеться різко, без переходу, висловлювання стурбованостей і занепокоєностей та інших ритуальних танців з бубнами. Чаушеску знають, як це буває, та вже не розкажуть.

                Щодо безпосередньої причини заворушень, то клапан зірвало теж не випадково і з подачі Китаю. Річ у тім, що Казахстан є експортером газу, тобто продає свої надлишки, а отже не міг постраждати від зростання світових цін. Але це за логікою капіталізму. У феодалів логіка своя: навіщо «дарувати» холопам цінний ресурс, який можна продати дорожче?! Вони ж не розглядають корисні копалини як загальнонаціональну власність, навпаки вважають населення частиною свого приватного майна… Де тут Китай? А в отому «можна». Саме він забезпечує ринок збуту. Газогони Туркменії, Узбекистану й Казахстану пов’язані в одну мережу ще з часів ссср. Колись у 90-х москалі пропускали до нас середньоазійський газ, а ми навзаєм пропускали їхній до Європи. Внаслідок такої політики добре було всім, окрім середньоазіатських продавців. Вони не мали альтернативи, тож мусили постачати свій газ нам – за скільки дамо. На цьому піднялась перша генерація українських олігархів. І усі вони тісно пов’язані з КГБ-ФСБ – чужих гебня до труби не підпускала й близько. Це правило не має винятків. Навіть для тих, хто весь у білому. І навіть із сердечком. Просто пересічний того не розуміє. Ситуація змінилась при Ющенку – москалі законтрактували ВЕСЬ середньоазійський газ і відмовили нам у транзиті. Якби у Ющенка були… бодай якісь статеві  президентські ознаки, він би не росукренерго для фірташів створював, а так само заборонив би транзит з московії до ЄС. І москалі б утерлись і повернули як було… Але він вирішив за краще вчинити зраду, прикрившись фальшивою підставою «турботи про партнерів», «репутацією надійного постачальника» та іншою лабудою. Пізніше вже ВОНА тим самим виправдовуватиме грабіжницький контракт 2009 року. Учениця, щоб її чорти взяли… Але до чого цей відступ? А до того, що отримавши монополію на купівлю азійського газу, москалі за давньою ординською звичкою наплювали на свої зобов’язання й взагалі припинили купувати той газ. А щоб «партнери» не галасували надто гучно, влаштували кілька диверсій на газогонах і звинуватили їх самих. Мовляв, старі ваші труби, нема можливості контракт виконувати. Туркменбашка відреагувала по азійськи хитро, не в лоб. Проклали трубу у Китай, та й заходились продавати газ туди. За копійки, звісно. Як нам раніше… І ось напередодні означених подій Китай погодився купувати таджицький (а  значить і казахський) газ задорого, добре знаючи, що жадібний кнур підніме ціну й для своїх. Так чужими руками було вчергове вправно загребено жар. В на другому кінці труби спалахнув класичний «каструльний» бунт. Перші вимоги були виключно щодо цін на газ. Політичні прийшли потім, коли на допомогу бидлу вийшли казахські націоналісти, здуру десь розгледівши неіснуючий шанс на глобальне перетворення країни. Їх, звісно, шкода. Але розумніше приберегти співчуття для своїх, вбитих і скалічених війною, позбавлених домівки й засобів для існування. Казахстан несе свою частку вини у їхніх бідах, як багатолітнє слухняне   зовнішньополітичне знаряддя Кремля. І Китаю, звісно. Який теж наш ворог, не менш від московії. Просто він розумніший і не афішує своєї участі у нашій війні без крайньої потреби. Тож у сухому залишку маємо ситуацію, коли більший і дужчий з наших ворогів вичавлює з Казахстану меншого й слабшого (хоча на поверхневий погляд все поки що виглядає навпаки). Змінити цю ситуацію не в наших силах – ресурси не ті. За таких обставин наш інтерес полягає в тому, щоб безлад набув наймасштабнішого розмаху й тривав якомога довше, бо саме це висотує сили з наших ворогів. Цинічно? Ну, не я цей світ створив…

                Який урок ми маємо винести з казахських подій? Це урок для дурників, які верещать про єднання всіх українців проти москви. Тобто про єднання з внутрішнім ворогом проти зовнішнього. Урок того, що внутрішній ворог радо продасть тебе зовнішньому і єднання з ним – найгірше, що можна зробити для себе і для України. Але більшість таких крикунів – зовсім не дурники, на жаль. Вони добре знають, з якого боку на їхньому брудному порососівському хлібі криваве мародерське масло…

Про бридку особу Жопеза, його візит у москву й влаштований там приватний сеанс садо-мазо я вже писав (https://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/97-zhopez-bordel). Як і передбачив його майбутню поведінку… Що ж, прогноз збувається: сьогодні Бордель відвідав лінію фронту з «істеричним», за словами наших владців, візитом. Дебіли з прозеленню чекають від цього візиту ледь не вирішення «конфлікту», того самого, котрий насправді – війна й окупація з анексією. Це ліричний відступ про важливість термінології й необхідність називати речі своїми іменами. Якби не числені симулякри та евфемізми, продуковані продажними нашими журналюшками за криваві гроші олігархів, навіть найпересічніші б не звернули на цей візит особливої уваги… Посто тому, що для України він не значить НІЧОГО. Просто Жопез знову збирається в москву. Вимогливий клієнт замовив черговий сеанс садо-мазо. Відмовитись він не в силах, зважаючи на розміри гонорару, а їхати просто так, без вагомих підстав – некомільфо після минулого візиту, коли Бордель публічно «опустив» ЄС і потім проливав з цього приводу горючі сльози під власне бурмотіння «ніколи знову». До нас він і приїхав, щоб кувати "залізну" підставу. Анонсую вже незабаром: нова щедра порція крокодилячих Жопезових сліз у якості гарніру до його ж завивань про нестерпні страждання мирних донбасят, «устатих от вайни», і демонстрація холодної (чи гарячої, по ситуації) рішучості поновити переговори з путєю, попри всі особисті страждання і рєпу – таційні втрати, політичні наслідки для ЄС, за будь-яку ціну, щоб тільки знедолені втішились! Бо ж діа-лох – їхнє все. Нема альтернативи переговорам з агресором і окупантом – це ще чемберлен знав. Той самий, який віслючок Іа і якому сам сталін давав свою відповідь, та так і не дав… І найганебніший мюнхенський мир однак кращий за війну, яку неминуче тягне за собою. Така вже у них, жопезів, логіка. Та я не про неї, а про СПРАВЖНІ причини такої поведінки. Про справжні європейські цінності – гроші. Ті, що приємно шурхотять у кишенях і непомітно, безшумно розповзаються по офшорах… Про візит до москви ще анічірік – Жопез саме читає нашим владцям лекцію про боротьбу з корупцією, яка заважає нам навіть мріяти про СЄ. Тож вважайте, що візит Жопеза до москви я анонсую першим. Як логічне продовження вояжу на фронт. А питання тут не у Жопезі – з ним все більш-менш зрозуміло. Питання у ЄС, як організації, що терпить такого «високого представника» попри всі результати його життєдіяльності, що бурхливим ароматним потоком на ЄС виливаються. Думаєте, там ідіоти зібрались? Зовсім ні, то головні поціновувачі справжніх європейських цінностей (див. вище). Високий представник ЄС такий низький ( в усіх сенсах), бо й сам ЄС невисокий... Я розумію, навіщо наші владці пруться в ЄС, так, що аж чуби трііщать. Чуби тріщать ваші, а кишені – їхні. Тамтешній рівень елітарної, владної корупції нашим владцям і не снився – з їх сторони це заздрість і заповітна  волога мрія. Мародер навіть свою партію вчергове перейменував на честь корупції, даруйте – ЄС, не стримав захвату перед старшими товаришами… А от вам воно навіщо, пересічні?! Сподіваєтесь, що тамтешні любителі справжніх європейських цінностей вас нещасних нагодують , прийнявши у своє буржуїнство? Як же невдало вас пересікло… Навіть якщо вже вирішив здуру годувати крокодила – все одно, бажано не собою…

Третій день слухаю безперервне виття порососів на болотах і тихо ######### дивуюсь. Пєтьмана ж не в підворітті пристрелили, не на дубі повісили, не діоксином отруїли, навіть не велосипедом переїхали, а  всього-навсього викликали до ДБЛ, даруйте, ДБР… Який в цьому злочин? Таке лихо може спіткати кожного з нас. Наші герої сидять у СІЗО без вироку по кілька років. Рекордсмен – вже СЬОМИЙ РІК! І про них не кричить ні «кривий анал» ні «5 колона», і зграї безсоромних платних порососів не проливають над їхньою долею горючих сліз у кривому ефірі та на безкраїх просторах інтернету… Навіть якщо шляхетні сивини й героїчна біографія книголама не переконають слідство, попереду пєтьмана чекає не  гілляка, а найсправедливіший, найчесніший у світі український суд! Адже судова реформа – одна з головних заслуг пєтьмана, про яку жоден поросос не забуде згадати у коментах навіть під загрозою негайного побиття ногами! Щоправда, цим судом пєтьман  збирався судити нас, а тепер судитимуть його… Доля політика – примхлива… Югік П’яний вам плокулол, даруйте – свідок… Свідок того, як легко слідчому вийти на себе… Але якщо суд дійсно такий відреформований  до блиску сиволапим героєм, то це не може мати жодного значення! А якщо ні… то всі порососи такі ж брехливі, як пєтьман... Схоже, їм таки вдалось вийти на себе…

Спочатку – трохи історії. Хоча б тому, що вона має звичку повторюватись. І не завжди фарсом. Тож почнемо з рогатих, тобто з вікінгів. Щоправда, рогатих шоломів вони не носили, всупереч усім коміксам та «художнім» творам. Бо роги мали власні… Так от, через це чи ні, але трапилось у них якось перенаселення. Ну зимові ночі довгі, зайнятись нічим… А землі там скільки? Так, каміння саме… І почали вони розселятись. І дорозселялись аж до Гренландії. Власне, саме через це вона досі данська… Знаєте, що вони там робили? Вирощували ячмінь. У 9 сторіччя як почали, так і вирощували… Звісно, якби Жопа Жоперг жила в ті часи, вона не допустила б такого варварства: розорювання цінних цілинних грунтів, звуження ареалу гніздування цінних птахів, і далі по списку… Втім, тоді вона одразу б угноїла собою бідні на поживні речовини гренландські грунти. Такі вже часи були… Отож весь південь великого острова заколосився ячменем. Звідси й назва така дивна: Зелена Земля… Зараз зеленого там небагато. Бо 1313 року, окрім винаходу пороху, європейців (та й решту народів світу заодно) спіткало ще одне лихо: загальне похолодання. У Норвегії та Шотландії вимерзли виноградники. Так вдало, що досі не поновились… А у Гренландії вимерзли вікінги… Вікінг, до речі, це не національність, а професія – мандрівник по нашому… Більшість вимерзли, меншість встигли помандрувати далі, дехто залишився й зайнявся рибальством. Так досі й займається… Сусідам – ісландцям пощастило більше. Гейзери й вулкани не дали острову замерзнути, збереглось принаймні тваринництво. Хоча раніше там сіяли навіть жито – курортні прямо місця були… Але зараз не про них, а про глобальне потепління, що поволі прийшло вслід. Потепління було ледаче, кволе, тож до 1601 року так і не надолужило знищене минулим похолоданням… А потім прийшло… Ви правильно здогадались, нове похолодання. 1601 року на Москва-ріці не зійшов лід. Взагалі. Тобто літа не було як такого. І врожаю теж… Почався голодомор… Дані надійні, від шведських очевидців, якщо шо… Це вам не москальські літописи… Решті Європи теж прийшлось кепсько, та й не лише Європи – процес, спричинений виверженням супервулкану в Індонезії, зачепив увесь світ.  Наслідки тривають і досі. Ми їх не помічаємо, бо в них народились і живем. Як і всі наші предки, про яких ми хоч якось пам’ятаємо… Але рівня кліматичного оптимуму (до 1313 року) ми досі НЕ досягли.  І ніхто не гарантує, що колись досягнемо…

                Але років надцять тому кілька вчених-шарлатанів, хворих на манію величі, базуючись на власній параної й куцих уявленнях про геофізику, побудували кілька моделей глобального потепління… через людську діяльність… Божевільних у науці чимало, на кожного читачів не напасешся, тож так би воно все й заглухло, якби вже зовсім інші людці не побачили в тих модельках прибутковий бізнес. І швидко з’ясували, що лякаючи телепнів глобальним потеплінням – можна непогано жити. Можливо їх надихнув вдалий приклад Грін-пісі, але те місце вже було зайняте більш кмітливими, а тут такі можливості… І була б з них ще одна секта, що живиться спадком змучених сумлінням самотніх мільйонерів – акул капіталізму, але… НА нещастя, їх помітили хижаки головного калібру – ті, хто намагається управляти цим світом і тим смішить Господа на регулярній основі…

                Вони зметикували, що вся ця ахінея – чудова підстава, щоб заборонити чи принаймні максимально ускладнити розвиток країн «третього світу». Вони й раніше займались цим доволі успішно, але зовні це виглядало якось… не надто пристойно. Інша справа зараз, коли товстосуми, відригуючись фуа-грою вперемішку з дом-періньйогом, заявляють дітям, що копають на обід хробачків: копайте ретельніше! І не здумайте, як підростете, промисловість будувати! І дітей своїх навчіть гарненько копати. Щоб нам конкуренцію не створювали й ринок брязкалець не руйнували! Не смійте своєю недосконалою промисловістю нищити Землю – наш спільний дім! Подумайте про своїх нащадків! Що вони їстимуть, якщо від Глобального Потепління повиздихають ваші улюблені хробачки?!

                Про те, що їхній власний добробут збудовано на тій самій жахливій промисловості, яку вони зараз забороняють недорозвиненим, глитаї мовчать. Зрештою, їхні капітали основані на работоргівлі, та це ж не означає… що їх теж так можна… Звичайно, вони й раніше блокували розвиток «третього світу» через узгоджену кредитну політику, картельні змови, штучні монополії, державне регулювання, протекціонізм та інші принади «вільного ринку», але піддослідні, здається, почали поволі про щось таке здогадуватись…  А тут така шляхетна підстава: збережемо Землю від вимирання. Ну а заодно й ваших улюблених хробачків…

                А що головним важелем впливу на мізки вже давно є не зброя, а преса, то на гроші світової «закуліси» одразу ж піднялась мутною хвилею незчислена реклама потеплителів у всій різноманітності форм. Жопа Жоперг міцно прописалась в телевізорі не тому, що розумна й красива, а тому, що за це платять… Даруйте, кого засмутив. І ласкаво просимо в реальний світ. Де новинами стає те, за що заплачено. Або що вигідно… Власникам ЗМІ вигідно, не вам… В Інтернеті та ж сама історія: спробуйте знайти Інтернет-ЗМІ без Жопи Жоперг… Не знайдете. Бо хоч вони й не витрачаються на папір і друкарів, але все одно ведення сайту потребує грошей. Хоча б на зарплату тим людям, які відбиратимуть для вас новини з каламутної інформаційної хвилі… А де ті гроші брати? Отож… Не хоче стадо платити за якісний контент – їстиме силос. Бо читатиме його ж… Втім, головна проблема стада не жадібність, а тупість. Невміння й небажання думати самостійно. Хоча б над прочитаним. Відсутність критичного мислення найчастіше викликана відсутністю мислення взагалі… Кожен, хто ретельно задумається над пропозицією «американських вчених» вирізати корів, бо ті бідахи ригають метаном… дійде висновку, що задля порятунку атмосфери куди корисніше було б забити тим «вченим» по корковому чопку в дупи… Але на щастя для ляльководів, думаючих стає все менше. Все більше жуючих, і не думаючих про те. що саме вони жують…

Розлучення по європейськи, або навіщо пєтьману Бандера.

Думаю, спостережливі читачі вже помітили, що останні рухи свинорилого пєтьмана демонструють чітку тенденцію, яку я вам вказав одразу ж після вручення цьому «герою» «нагороди» від «ветеранської» організації «Pes_Rublika». До речі, перепрошую товариство за помилку, допущену минулого разу у цій назві. Вона спричинена підсвідомим бажанням віднайти у цій бридкій організації бридких людців хоч щось українське… Коли вірні холуї мародера заспівали в раді «батько наш Бандера» більшість з вас мабуть вирішили, що Вальцман вчергове змінив прізвище, щоб бути «в тренді». Але ж ні… Принаймні – поки що. До речі, сам «флешмоб», як прийнято казати зараз, хоч і був швидше за все чистим душевним поривом групи патріотів, «розкрутився» до рівня хіта, чи як зараз кажуть «вірусного» зовсім не задарма. Людям, які пробували бодай щось розмістити в інтернеті з метою широкого розповсюдження, добре знають, скільки це вартує. Тисячі подібних «флешмобів» залишили по собі лише затухаючі кола в болоті інтернету, а цей злетів птахом не внаслідок дива Божого, а за ДУЖЕ конкретні гроші. За мародерські гривники, настояні на крові патріотів.

                Навіщо це мародерам? Бо прийшов час міняти вивіску своєї банди, кепсько замаскованої під ідеологічну партію. Ребрендинг, тобто перейменування, - це дуже складний, витратний і ризикований хід у будь-якому бізнесі. Причиною його є якісь прорахунки у бізнесовій стратегії. А якщо ребрендинг відбувається неодноразово, то це може пояснюватись лише вкрай низькою якістю товару, ним позначеного. UMC-MTS-Vodafone – приклад для тих, хто не зрозумів. Що ж можна сказати про «партію», що регулярно змінює назву? Солідарність-БПП-ЄС, як її не називай, однак залишиться тим самим «солідолом» - лайт-версією риго-аналів. Власник цієї «партії» і всіх її депутатів та функціонерів – не державний діяч, не політик, і не «політична тварина» навіть… Колись для таких введуть окремий  термін. Можливо «політична худоба». Але це не точно. Всім, хто хоч трохи цікавиться політикою (тобто громадянам України без явних ознак ідіотизму) добре відомо, що ця худоба в принципі не має й не може мати жодної ідеології, окрім грошей за будь-яку ціну. Засновник «обрізаних» есдеків, риго-аналів, «солідолу» просто перебуває в пошуку нової «ідеології» для маскування своєї банди. Згоден, ідеологія «європейського вибору» - калічна за визначенням. Політологи скажуть, що це й не ідеологія зовсім, і будуть праві. Але псячим виборцям згодиться. Вірніше - поки що годиться. Але наступного року нас очікує болісне розлучення з Європою, про яке добре знають політики, але не поспішають ділитися цим знанням з лохторатом. Річ у тім, що взаємодія між народами, суспільствами, державами, міждержавними об’єднаннями містить завжди три аспекти: політичний, економічний, культурний. І по всім трьом у нас з ЄС непереборні протиріччя, які вже неможливо приховувати в силу ряду об’єктивних факторів.

                Політично Європа визнає (крізь зуби), що Україна є жертвою московської агресії. Але при цьому НІЧОГО не робить для допомоги жертві й покарання агресора. Про «санкції» не згадуйте – це вже навіть не смішно. Про те, що справжніх санкцій не буде – я вас попереджав 7 років тому. Тоді ви вилили на мене достатньо помиїв, щоб хоча б зараз спробувати зрозуміти. Євросоюз не в змозі запропонувати нам нічого, окрім капітуляції і московського рабства. Європа багаторазово, впродовж віків, віддавала нас у рабство москалям заради своєї, навіть копійчаної вигоди. А ми досі намагаємось лизнути їхню руку, немов дурне щеня… І наша окупаційна влада несе значну частку відповідальності за це. Як і раніше… Якщо ви поговорите з типовим німецьким, до прикладу, бюргером, то будете немало здивовані. Ви почуєте, що головною проблемою Євросоюзу є не москаль-окупант, що вже стукає в їхні двері, і не Китай, що виробляє біологічну зброю з метою звільнити земну кулю від конкуруючих рас, а… ризик програти економічну конкуренцію США… Саме так… Таким його виховували останні тридцять років продажні політики, меркелі різних гендерів… Московія, програвши Холодну війну, зробила ставку на підкуп з метою роз’єднання  своїх ворогів. Нічого дивного чи нового – вона завжди так робить, програвши війну. Демократична система західного зразка (окрім британської, про що детально у попередній статті, та скандинавських) критично залежна від фінансування партій. Тобто добре профінансована партія отримує критичну перевагу над недофінансованою, і фінансовий чинник перебиває усі інші – особистостні, релігійні, ідеологічні. За цих умов нема нічого дивного в тому, що провідні партії провідних держав ЄС і їхні лідери виявились "на корню" скупленими московськими спецслужбами. І свій лохторат вони виховували в нав’язаній москвою парадигмі. А що ж Україна? Наша окупаційна влада, збудована на компрадорському капіталі, усіляко їм у цьому допомагала.  Думаєте, свинорилий пєтьман не знав, що всі макрелі-макарони лежать у путінській кишені і переговори з ними не мать сенсу? Що працювати треба з їхніми виборцями, невтомно нагадувати ситим бюргерам, що поруч них точиться війна, яка будь-якого дня  може прийти в їхні затишні домівки?! Знав, звісно. Але інтереси України для нього не значать нічого. Він не українець, не патріот, та й не людина зовсім. Якщо вже по чесному. Тому допомагав макрелям-макаронам дурити й присипляти їхніх виборців імітацією переговорів, на яких проблему мають от-от вирішити. А власному лохторату вішав, що інакше не можна, бо путін нападе, а Європа зніме копійчані санкції (саме для цього й введені, до речі)…

                Гірка правда полягає в тому, що Європі нічого запропонувати нам, окрім чергової капітуляції перед москвою… Якщо їх щось і турбує – так лише те, що ми досі не здались і не заплатили вчергове власною кров’ю за їхній достаток. І скільки б наша влада не стукала в ті двері, що, як відомо, відкриті перед нами, результат буде той самий.

                З політичним аспектом тісно пов’язаний економічний. Навіть занадто тісно. Стратегічне планування пересічного європейця – десь на рівні хробака. Зараз є, що їсти, а там побачимо. Головне – напхати пельку. Власне, за цю тупу позицію Європа й розплачується регулярними кривавими війнами, навіть не помічаючи, що більшість з них розв’язані московією. Бо дешева сировина, щоб витримати ту саму горезвісну «конкуренцію зі США» надходить з орди вже сьогодні, а оновлювати парк промислового обладнання, що зносився й застарів за 75 років, ординці прийдуть завтра. Або післязавтра. Навіщо думати про сумне, якщо жерти можна вже сьогодні – втригорла… Московія дійсно була б на подив зручним торговельним партнером для Європи, якби мислила економічними категоріями. Джерело дешевої сировини, яку тубільці добровільно видобувають у нелюдських умовах, і водночас ринок збуту для промислової продукції. Тобто отримaти можна було б подвійну вигоду – і дешеву сировину придбати, і заплатити за неї головою продукцією. Але орда не мислить взагалі. Вона створена, щоб розширюватись – це на рівні інстинктів, як усілякі ісламські халіфати. Мета  і сенс її існування – завоювання світу. Всього. Деякі бюргери про щось таке здогадуються, але продовжують жерти, заколисані брехнею про швидке й невідворотне дипломатичне вирішення конфлікту, у якому Україна воює на своїй території невідомо з ким…

                Україна ж для Євросоюзу ЖОДНОГО інтересу не представляє. Це просто конкурент. Слабкий, немічний, кепсько організований і через це не ефективний, але конкурент. Не сировинний придаток, не ринок для намист і брязкалець. Тому нам підсовують ліберазм-лібертаріанство у гарній упаковці з брехливих запевнень, що вони живуть заможно саме завдяки ринку… Насправді найкращою ілюстрацією їхнього «ринку» є Пітсбургський договір, яким нещодавно завершились трирічні перемовини ЄС та США. Передісторія: трамп ввів мита для металопродукції з ЄС - 25%. Причина – загроза національній безпеці, точніше його приватні уявлення про неї. Без будь-яких доказів!

А що, так можна було?! – запитаєте ви, згадавши, як викручують руки нам наші «партнери» з ЄС за мораторій на вивіз лісу й металобрухту (які через нашу корупцію існують переважно на папері). При тому, що в нас дійсно війна, а отже реальна загроза національній безпеці, на відміну від США. Виявляється, не лише можна, а й треба! Три роки ЄС вимагав не застосовувати мито до його продукції, погрожуючи у відповідь застосувати санкції проти експорту зі США. Вимагав-вимагав – і виміг! Американи здались і  відступили на зарані підготовані позиції. На відразу, звичайно, через 3 роки, протягом яких трохи підзаробили на митах. Центик до центику, як кажуть… Тож тепер труби й чорний прокат з ЄС вже не становлять загрози національній безпеці США, а от українські – становлять! І загребущі руки не втомлюються вичавлювати з нашої змученої війною й грабіжниками економіки центик за центиком, поки брудні мозолисті язики брешуть про всебічну підтримку України. Ставлення ЄС до нас нічим не краще, навпаки. Угода про асоціацію від початку була вигідна передусім ЄС, наші дурники просто не надто переймались державними інтересами, підписуючи її. Україна для них – лише місце грабунку. Їхні діти тут не житимуть… Звісно, певна частина довірливих громадян повірила лагідному муркотінню яйценюхів-гнойсманів, що далі буде краще, партнери переконаються, що з нами можна мати справу, угоду переглянемо. І от час перегляду прийшов. І її таки переглядають. Але  не в наш бік. Наші «партнери» намагаються вичавити з України останні краплі. Бо в них же теж криза, коронавірус і все таке… А жерти хочеться, як раніше… Тож їхня частина комісії обсажена лобістами, кожен з яких вимагає покращення для себе, не пропонуючи нічого у обмін для України. І якщо раніше угода була дуже вигідна для ЄС і трошки вигідна для України – то тепер наша вигода там взагалі не проглядається. Тож пропозиції «партнерів» навіть наша нинішня влада відкине, попри чергове загострення тупості. Навпаки, наші владці прагнуть отримати таку угоду, як ЄС підписав з Британією. Подробиці в попередньому тексті, як і пояснення, чому вона нам «не світить». У нас нема важелів впливу: ядерної зброї й газового транзиту ми вже позбулись… Тепер ситуація проста, як двері: хоча угода вигідна саме європейцям, для багатої Європи це мізер, і її  підписання – не критичне. А для України навпаки – це критично важливо. І якщо угода таки не буде підписана, замовчати цей факт не вдасться. Бо навіть нашій мудрій владі стане очевидно, що не варто далі терпіти тупий шантаж «Ви ж хочете в Європу, тож зробіть ще те, те, і ось те…». Навіщо віддавати «партнерам» те, що можна вкрасти самим? Кормова база скорочується, дрібний і середній бізнес загинається, комунальні платежі не платяться, а красти їм все одно хочеться. Тим більш, що «зелені» не робили з Євросоюзу культу, не кричали на кожному кроці про «Європейське майбутнє» України…

                Тож ані політично, ані економічно Європа нам НІЧОГО не пропонує. Принаймні – нічого прийнятного для нас. А в культурному аспекті? Там ще гірше – нас долучають до Європейських цінностей у вигляді підарасів та інших збоченців. В той час, як навіть до наших «пересічних» потроху починає доходити, що єдина європейська цінність – це гроші. А з підарасами їх намахують… Пересічний чухає ріпу, глядячи на гей-паради, трансльовані грантожерами, замаскованими під  журналістів і широку хробацькість, і бурмотить собі під ніс: відчував я, що ви підари, але не думав, що ще й у цьому сенсі…

                Тож вже наступного року нашій владі доведеться смачно плюнути в бік єврошантажистів. Нічого нового – Ердоган нещодавно саме це й зробив, тепер наша черга. Бо це дурні вчаться на власних помилках, європейцям таке не загрожує… Цей крок буде спричинений саме ЕКОНОМІЧНИМИ чинниками. Хто не зрозумів – читає спочатку. Політично різнобарвні  нелохи могли б ще довго імітувати європейські прагнення за принципом «ви мене так хочете, як я вас боюсь», але європейська лапа в нашій кишені, яку нелохи за традицією вважають своєю, вже почала дратувати. Бо мало, що кишеня порожня, так ще й рватись починає…

                І от за цих умов особливо сумна доля очікує не нашу економіку (їй якраз стане легше, але не набагато)  а мародерів і їхнього вождя пєтьмана. За їхню нинішню ідеологію скоро битимуть голодні українці. А їм не лише вижити хочеться, а й тісніше присунутись до корита. Тож треба міняти ідеологію. Воно й не страшно – чи вперше! Але на що міняти? На горілку, як поручик Ржевський шкарпетки? Всі ідеологічні ніші зайняті. Москвофілів з них вже не вийде. Ні, не через бігморди «або я або путін», то пусте, можна й перевзутись, нагадати виборцям про свої заслуги, про те, хто насправді засновував СДПУ(нуль) та ПР. Лихо в тім, що 15% зрадників, що їдять наш хліб, проголосують лише за того, на кого вкажуть пальцем з кремля. Хто не вірить – мерщій на консультацію до криворогого ложкула. Він минулого разу пробував цей трюк провернути… Незадоволені шлунково не голосують за колишніх презиків. Це, якщо подумати, єдина їхня чеснота… Та й йуля ще не сконала під скальпелем косметичного хірурга… І нових популістів, голодних, зубатих, олігархи вже готують - кожен свою зграю…  І старих не забувають, скотиняка он вже заворушилась… Словом, там теж ловити нічого… Ліберазм, разом з лібертаріанством, єврооптимізмом та правами людини найближчим часом чекає сумна доля. Лише тут у нас, звісно. В сіті ще повно недорозвинутих, яким можна це лайно запропонувати. То що ж залишається? РОЗРАХОВУВАТИ ВИКЛЮЧНО НА ВЛАСНІ СИЛИ. Власне це й називається НАЦІОНАЛІЗМОМ, принаймні економічною його базою.  От і доводиться старому псу вчити новий трюк, в марній спробі заперечити прислів’я. Я вас попередив про новий «тренд» ще з місяць тому, далі буде тільки гірше. Щоб продовжити грабунок і залишитись біля корита, пєтьман не зупиниться ні перед чим. І прізвище змінить! Хоча «Петро Бандера» не звучить… Доведеться ім’я теж… Як роблять «двійники» перед черговими виборами… «Бандера Цинічний» - саме воно! І модне тату на лобі наб’є – вольфсгангель або левика, а може й обидва зразу – ширина рила дозволяє… І заходяться «Кривий Анал» і «П’ята Колона» верещати говнопольськими голосами в режимі 24/7, що справжній бандерівець, націоналіст, герой – це якраз пєтьман і є… І якщо ви їм це дозволите – у ваших нащадків символи наших справжніх національних героїв, а отже й вони самі, і чин їхній, асоціюватимуться з підлістю, брехнею, мародерством…

Може вже час щось робити?..