Справжнє нахабство, якщо воно дійсно велике, викликає в натовпу мимовільний захват. Про це чудово знав ще гебельс. Добре, що я  - не натовп. Випадково натрапив на пасквіль (він тут https://site.ua/tanyaadams/15953-slushay-drug-ty-v-tselom-za-nas-ili-za-medvedyas/),  де повноправний (судячи з високого стилю і могутнього інтелекту) член родини Адамсів мовою вбивць і окупантів дає поради космічного масштабу й космічної ж мудрості українським націоналістам, як їм правильно любити Україну. Поради абсолютно безцінні, з огляду на те, що Мала батьківщина автора вже просрана  ним і йому подібними, тож здобутий у цьому процесі досвід має допомогти  нам просрати те, що від України ще лишилось.   Раптова перепона: не зрозуміло, в якому роді згадувати автора. З одного боку, заявлене ім’я і пряма мова начебто вказують на жіночий (хоча хто їх, Адамсів, розбере), але єдина доступна автору мова (адміністратівно-матєрний діалєкт русскаго язика) в українських національних традиціях із жінкою не асоціюється.  Крім того, стараннями наших «західних друзів» саме поняття статі (яких усього дві) вже фактично витіснене (дяка Богу, поки лише в ЗМІ) терміном «гендер» (яких годі й полічити). Тож найбільш політкоректним у даному випадку  видається середній рід.

            Ніколи не читав творінь цього автора (витрачати час на порохоботів взагалі немає сенсу), а тут мусив зробити виняток, силуючись збагнути: як воно дійшло до життя такого?! Результат не втішив: замість цікавих думок знайшов лише пишний букет застарілих комплексів, недбало прикритих матюками. Воно й не диво: творчість – це витвір душі, тож продавшись творити тяжко. Джерело натхнення пересихає разом із душею, перетворюючись на брудну калюжу. Здавалося б: бути порохоботом - справа не хитра. Лижи його, любого,  поближче до хвоста, у вільний час тренуй язик на гнучкість… Так де ж там: розплата підкрадається з іншого боку, де не чекали. Творчість, і без того не геніальна, м’яко кажучи, перетворюється на лубок і треш. Яскравий приклад – колись цікавий (Боже, як давно це було) сазонов. Врешті порохобот деградує так, що стає нецікавий навіть своєму замовнику. Так вже Бог над ними сміється…

            Не стану перелічувати всіх  претензій Адамсів до «Свободи», щоб не принижуватись до дискусії з автором, але на найпопулярніших таки зупинюсь.

1.     Стосовно Мірошниченка і Бенюка, які намагались припинити кацапський шабаш на «українському» телебаченні і приструнити мерзотника і покидька, що організував нам трансляцію кацапського концерту на честь крадіжки Криму.   Ні, мені за них не соромно. Як і кожному порядному українцю. Мені соромно за державу, яка дозволяє покидькам безкарні шабаші і знущання з нас, українців. Соромно і за тих, кому соромно за Мірошніченка і Бенюка… Бо вони, покручі, чомусь іменуються українцями. А якщо вони українці, то хто тоді я?!

2.     Стосовно протестів «Свободи» проти видобутку сланцевого газу. На відміну від автора пасквіля, відзначеного безкрайньою ерудицією і бездонною мудрістю, мені, скромному науковцю і кандидату фізико-математичних наук, зовсім не очевидно, що технологія гідророзриву безпечна і не спричинить екологічної катастрофи в Україні, яка є водонедостатнім регіоном. Навпаки, мені відомо, що глини спроможні передавати деформації на дуже великі відстані. Так, у США технологія гідророзриву широко застосовується. Але у них і ГМО широко застосовується, настільки широко, що нічого іншого вже й не залишилось, якщо придивитися. А мені чогось того ГМО зовсім їсти не хочеться… Та й не втім справа, якщо розібратися. Україна насправді має настільки значні запаси газу, що за мінімального сприяння влади вже давно забезпечила б себе традиційним газом власного видобутку, без всякого там сланцевого. Але де ж там! Вже нова, постмайданна влада, вилизана автором пасквілю в усі місця, за безцінь роздає газоносні ділянки приватним інвесторам, наближеним до головного тіла країни, а ті сидять на них, як собака на сіні, не вкладаючи ані копійки у розробку і тупо чекаючи кращих часів, коли вкрадене можна буде перепродати справжнім видобувачам за справжні гроші. Але про це воно, убоге – ані чірік…  В наших газових проблемах, виявляється,  досі винні «свободівці», що вісім років тому протестували проти розробки сланців… А от жодних доказів змови «свободівців» з Фірташем за 8 років так і не знайдено. Звинувачення базуються виключно на брудних інсинуаціях брудних людей. Тобто – не брехні, що видається говнометниками  за експертну думку.

3.     Ну а стосовно гранати під радою – як тут можна сумніватися, коли сам Рюкзаков так каже, всесвітньовідомий еталон честі і гідності…  Які ще потрібні докази?!

Звичайно, перелічені автором гріхи «свободівців» тяжкі і непрощенні. Настільки, що поруч із ними Говнокомандувач Педро Іловайський, з усіма його офшорами, сліпими трастами, перемогами за два тижні, Мальдівами, собачими будками «рошен» на кожному кроці, армією, яку він розграбовує, вірою, яку не поділяє, мовою, якою не спілкується в побуті – просто Anus Dei (даруйте за мою латину).

      Але кожна медаль, навіть шоколадна, має зворотну сторону. І якщо в уяві українця-патріота шоколад уже чотири роки асоціюється з шоком, а не з ладом, то це заслуга не лише говнокомандувача і його подільників, але заодно і всіх продажних журналюшок, писачок та інших  шалав пера, що невтомно і позмінно лижуть йому дупу. І відповість кожен за своє. Той час прийде. Бо народ стомився і порозумнішав. Педро Іловайський мріє повторити фокус фронтових кролів, купивши патріотичних виборців дешевою побрехенькою, що вже отримала в народі гідну змісту назву «армовір». Не вдасться. Вдруге на один фокус свідомі виборці не купляться. А тут ще на тошнотворному тлі кунсткамери бридких рил, які продажні соціолухи намагаються нав’язати нам у якості лідерів виборчих перегонів, з’являється Лицар Честі – Руслан Кошулинський, справжній герой Майдану і московської війни без жодної плями на біографії  та ще й з досвідом (хоч і не довгим) роботи на посаді  в.о.   президента України.  От і рве пукани порохоботам. Надто вже кричущий контраст.  Куди подітись? Будуть мазати героя своїм лайном, а що до нього не липне – то не біда. Натиратимуть щодня, а раптом щось та приклеїться... Іншої ради однак нема…

Тож чим ми завдячуємо націоналіста взагалі і «свободівцям» зокрема?

Правильна відповідь: УСІМ, ЩО МАЄМО. Україною, волею, майном. Якби не вони – ми вже сиділи б у кацапському рабстві, в еміграції, або в лісах, як це з нами бувало завжди раніше.

Це вони, «свободівці» від першого дня незалежності України попереджали нас: Орда нападе, як тільки збереться з силами! Готуйтеся!!! А ми, дурні, з них сміялися. І я, грішний, теж… А вони, попри наші кпини, дбали про нас, про наше майбутнє, про наші домівки, про наше життя і щастя. Усі ці довгі роки і десятиліття… Можливо, перший Майдан відбувся б і без них. А от другий – точно ні. Тут у Києві  вже топтався б брудним чоботом російський окупант, запрошений «легітимним» згідно планів ГШРФ . Бо ж це нинішні владці волали тоді нам з трибуни в унісон з бандюковичем: «Aстанавітєсь! Ані правокатори!!!» Чи вже забули?! Серед загиблих героїв Небесної сотні кожен шостий – «свободівець». Не рахуючи членів інших націоналістичних партій. Це вони, націоналісти, першими рушили на фронт, власними грудьми затуливши дірки у фронті,  даючи війську дорогоцінний час, щоб оговтатись.  Це вони, попри відсутність фінансування, на голому ентузіазмі утримують партійні структури і мають чіткий план виводу України з ями,  викопаної олігархами. Можна скільки завгодно брехати, що вони авантюристи без плану дій. А можна зайти на партійний сайт і почитати «Програму захисту українців»,  надзвичайно чіткий, послідовний і конкретний план дій після здобуття влади, а не набір порожніх гасел, як у влади нинішньої.  Можна волати, що волюнтаристи – це вони, люди, що протягом трьох десятиліть не змінюють своїх переконань і засад своєї програми, а не шоколадний гарант, що не пропустив жодної купи лайна на своєму життєвому шляху, вступив в усе, куди лише міг, побув міністром в усіх урядах. Можна брехати, що популісти – це «свободівці» які перед минулими виборами чесно обіцяли нам кров і сльози, війну на роки вперед, а не нинішній говнокомандувач, який обіцяв перемогу за 2 тижні. Можна брехати, що вони – служки олігархів. А можна почитати Антиолігархічний пакет законів, підтриманий більшістю місцевих рад України, але проігнорований нинішнім парламентом ( де більшість мають представники «шоколадного цеху»), який  підготували і всіма силами просувають саме «свободівці».

Саме їм я особисто завдячую тим, що маю змогу в теплі і комфорті писати цю статтю, а не ховатись від кацапів у лісах, що мені є за кого проголосувати на президентських виборах і, впевнений, буде кого підтримати і на парламентських.  Саме їм я завдячую тим, що в мене є хоч і незугарна, але незалежна Батьківщина.

      А ниці істоти, що обпльовують наших героїв, завдячують їм ще й можливістю заробити свій брудний шматок хліба.

      Передчуваючи запитання, що можуть виникнути у читачів:

НІ! – я не член «Свободи» чи будь-якої іншої партії. Просто я знаю, що таке вдячність.

НІ! – я не отримую гроші за свої статті, в тому числі і за цю. Хоча порохоботи в це ні за що не повірять. Кожен міряє по собі, нічого не вдієш.

ТАК! – всі мої судження оціночні. Передусім через те, що я кваліфікований експерт-оцінювач, викладач оцінки майна і автор підручника, тож маю на них моральне право.

ТАК! – я роблю свій, посильний внесок у перемогу над кацапією, самотужки, без жодної допомоги держави  намагаючись повернути українському народу його історію, вкрадену москвинами.

НІ! – «забанити» мене не вдасться. Якраз задля цього тримаю власний сайт. Хто цікавиться історією Русі–України – можете читати онлайн гостросюжетний пригодницький роман про доленосні події нашої історії, абсолютно невідомі широкому загалу через досі чинну негласну кацапську цензуру. http://www.mytus.net/index.php/prose/wind-of-fate. Це теж безкоштовно.